Жили собі чоловік і жінка, і було в них двоє діток — Назар і Яринка.
Увечері діти любили слухати казки, а потім вигадували свої.
Назар придумував історії, а Яринка їх малювала.
Щовечора Назар дивився у вікно на зорі.
— Я вчу мову зірок, — казав він.
— А хто тебе вчить? — питали батьки.
— Мована Крилата, — відповідали діти й показували малюнок жінки з крилами.

Однієї ночі Яринка прокинулася — кімната сяяла. Перед нею стояла Мована Крилата.
— Ходімо зі мною, — сказала вона.
Вони опинилися на лузі, де літали літери.
— Це слова, — пояснила Мована. — Коли ними говорять з любов’ю, вони світяться.
— А я можу їм допомогти? — запитала Яринка.
— Можеш. Учись читати й писати та говори добрі слова.
Мована подарувала дівчинці слово «гостинець».

Вранці Яринка написала це слово в зошиті брата.
— Це коли приносять щось добре, — усміхнулася вона, і слово тихенько засяяло.