КАЗКА ПРО ЛЕМУРЧИКА, ЯКИЙ ЗАВЖДИ НАМАГАВСЯ БУТИ ПЕРШИМ

Сонечко зрозуміло, що треба йти спати, та заглянуло у віконце до Морсика, який сидів за столом та робив завдання до школи. Сонечко ласкаво торкнулося його своїм ніжним промінням, ніби запрошуючи йти до ліжка, та зайшло за гору.

Лемурчик Морсик солодко позіхнув. Його думки були далеко від шкільних завдань. Він втомлено намагався боротися зі сном, який усе більше та більше окутував його як велика біла хмара. Та… сон зазвичай перемагав. Морсик засинав прямо за столом, і снилося йому, як він бере участь у великих змаганнях та виграє їх. Уранці Морсик прокидався щасливий, але швидко розумів, що це був лише сон, і настрій надовго покидав його.

Тут неодмінно треба сказати, що лемурчик завжди силувався бути першим. Мама з татом так раділи кожній його добрій відмітці, що Морсик робив усе, щоб вони ним пишалися. В школі він був найкращим з усіх предметів, і вчителя постійно ставили його за приклад іншим учням.

Іноді ввечері, коли приходив його ліпший приятель лемуреня Вудька та пропонував:

— Морсику, в мене сьогодні тренування з легкої атлетики, гайда зі мною!

Він неодмінно відповідав:

— Ні, мені треба робити шкільні вправи. Мабуть, підемо іншим разом.

— Може, удвох швидко зробимо та побіжімо на тренування? — наполягав друг.

— Треба вчитися старанно, а вдвох добре не вийде.

Тому Вудька приходив до друга все рідше та рідше.

Уроки, що задавали в школі, Морсик робив довго та ґрунтовано. Їх було не так уже й багато, але іноді лемурчик сидів за столом та мріяв, поки не просинався посеред ночі та знову не починав займатися своїми уроками.

Його мати, лемуриця, була стурбована такими справами, тому вирішила записати Морсика до Вудькіної секції, де такі дітлахи, як він, вчилися бігати та стрибати.

— Підемо, синку, познайомимося. Фізичні вправи такі ж важливі в житті, як заняття в школі. Знайдеш собі нових друзів. Разом тренуватися весело, — попросила вона.

— Гаразд, мамо, але в мене може не вистачати часу на шкільні завдання, — прагнув відмовити її син.

— Ти навчишся все робити завчасно, — відповіла лемуриця.

Коли мати привела Морсика до секції легкої атлетики, там було багато різних тварин, які займалися фізичними вправами. Тренеркою була граційна газель, яка представила лемурчику своїх учнів.

— Морсику, я впевнена, тобі сподобається тренуватися з нами. Познайомся з нашими переможцями. Лисиченя та жеребчик на останніх змаганнях із бігу посіли всі призові місця. А ось вовченя дуже гарно стрибає, його рекорд зі стрибків у довжину так і не побито.

Спочатку Морсику ця вся метушня зовсім не сподобалася. Він сказав матері:

— Спокійніше та цікавіше сидіти з книжкою біля віконця й читати.

Проте з часом лемурчик став отримувати все більше задоволення від бігу, який давав йому відчуття впевненості.

— Особливо мені подобаються довгі дистанції. А ще стрибки, я можу робити їх скільки завгодно, — казав він матері.

А коли йому вдавалося подолати наступну довжину, лемурчик незвичайно радів і з нетерпінням чекав на своє перше суперництво.

Нарешті тренерка сповістила юних спортсменів:

— Завтра вранці буду рада бачити всіх на змаганнях із бігу на довгі дистанції.

Морсик надзвичайно зрадів. Він уже уявляв себе призером.

Позмагатися прийшло багато тварин, але всі підтримували одне одного. Настав забіг Морсика. На першій доріжці бігла дика кішка, поруч із нею — лисиченя, жеребчик зайняв третю, Морсик був на наступній, на п’ятій — вовченя, а завершував — його приятель Вудька.

Газель голосно промовила:

— На старт… Увага… Марш!

Тварини рвонули вперед. Першим одразу відірвався жеребчик, інші учасники не відставали. Однак дистанція була занадто довгою, тому лідерами бігу ставав то один, то інший.

Через деякий час, коли на всіх позначилася втома, Морсик із Вудькою змогли вирватися вперед. Вони значно випередили всіх, і вже показався фініш, як раптом Вудька спіткнувся та впав на землю, сильно забившись.

Морсик одразу зупинився, схопив друга й ледве встиг відстрибнути з ним, щоб інші учасники забігу не нашкодили Вудьці. Перемога, яка була такою близькою, залишилась у їхніх мріях.

— Нічого, Вудько, наступного разу виграємо, головне, що ти цілий, — тільки й промовив Морсик та допоміг Вудьці дістатися фінішу.

— Ми майже пробігли цю дистанцію, хоча й не перемогли, — погодився з ним Вудька. — Я дуже вдячний тобі, що ти мене врятував.

— Який ти молодець, синку, — Морсик раптом почув голос своєї матері. — Я так тобою пишаюся! Ти допоміг своєму другові! А перемога — не головне. Переможеш наступного разу, — з ніжністю мовила вона.

Уперше Морсик усвідомив, що є щось важливіше за перемогу. Його настрій значно покращився. Він став очікувати на наступну зустріч із суперниками.

Далі були змагання зі стрибків у довжину, у яких брали участь жаби, кенгуреня, зайченя, вовченя та інші. Учасники стрибали в пісок, а газель поважно стежила, щоб учні робили це за правилами та чергою.