Казка

Посеред великого лісу стояла невеличка крамниця. Її господарем був спритний і метушливий Єнот, який міг продати будь-що будь-кому й будь-коли.

Він дуже любив свою роботу. Щоранку Єнот старанно протирав великі круглі окуляри, вмощував їх на носі й поважно оглядав полиці. Окуляри, як йому здавалося, надавали його статурі солідності, а покупцям — упевненості, що пан Єнот точно знає, що їм потрібно.

І якщо хтось заходив до крамниці лише по одну річ, Єнот вважав справою честі допомогти йому згадати ще про дві-три, без яких його життя було просто неможливе.

«Цікаво, хто ж завітає до мене сьогодні?» — замислився Єнот, поправляючи великі окуляри на носі.

Проте саме сьогодні мешканці лісу чомусь не поспішали до нього. Єнот ще раз витер прилавок, переставив місцями банки з медом і навіть встиг порахувати склянки на верхній полиці, коли над дверима нарешті дзенькнув дзвіночок.

— Дзень-дзелень!

На порозі стояла Білочка з кошиком, як завжди, охайна, навіть її пухнастий хвостик був старанно причесаний.

— Добрий день! Я пришла подивиться, що з’явилося нового, — мовила вона.

— Звичайно-звичайно! — заметушився Єнот. — Розглядайте на здоров’я!

Білочка неквапливо пройшлася вздовж полиць. Їй нічого особливо не було потрібно — вдома всього вистачало. Але раптом щось привернуло її увагу.

— Ой, це що?

На червоній подушечці лежав золотий горіхокол.

— Це? — Єнот поправив окуляри. — О, це наша новинка. Зараз на неї неабиякий попит. 

— Виглядає чудово, — сказала Білочка.

— Ще як! Це ж модель з останньої колекції! — пожвавішав Єнот. — Шановна пані, погляньте на цей дизайн, на ці витончені лінії! А як він виблискує на сонці! Кажуть, після нього горіхи завжди залишаються цілими та ще й смакують набагато краще.

— Невже? — Білочка з цікавістю придивилася до горіхоколу.

— Я б не став стверджувати, якби не чув цього від своїх покупців, — поважно відповів Єнот. — Купуйте, не пошкодуєте! Я нічого не нав’язую, шановна пані. Я лише пропоную!

Білочка ще раз поглянула на горіхокол, проте похитала головою.

— Ні, дякую. У мене вдома є старий дерев’яний. Він чудово працює.

— Звичайно! — несподівано легко погодився Єнот. — Навіщо купувати новий, якщо старий іще працює?

Білочка задоволено кивнула й попрямувала до дверей.

— Хоча... — ніби між іншим промовив Єнот.

Білочка зупинилася й обернулася.

— Та нічого, нічого... Просто старими дерев’яними горіхоколами тепер мало хто користується.

— Чому?

Єнот знизав плечима.

— Часи змінюються, шановна пані. Тепер усі обирають сучасні моделі. Ось учора одна з ваших подруг придбала саме такий.

— А хто саме? — спитала Білочка.

Єнот заходився поправляти коробочки на полиці, ніби розмова його зовсім не цікавила. Витримавши паузу, він загадково відповів:

— Ох, шановна пані, я не можу розголошувати таємниці своїх покупців.

Білочка знову поглянула на золотий горіхокол.

«А може, я й справді чогось не знаю?»

Ще кілька хвилин тому вона була така впевнена, що новий горіхокол їй аж зовсім не потрібен. Проте після слів Єнота ця впевненість почала кудись зникати.

— До речі! — ніби щойно згадав Єнот. — Як вам пощастило! Саме сьогодні у нас акція: два золоті горіхоколи за ціною одного!

— Два?!

Білочка сама не помітила, як знову опинилася біля прилавка.

— Я нічого вам не нав’язую, — промовив Єнот, поправляючи окуляри. — Однак ви тільки подивіться, який він гарний! 

Білочка милувалася горіхоколом, але все ще вагалася.

— Та навіщо мені два?

Єнот розгубився лише на мить.

— Як навіщо? Один — для волоських горіхів, другий — для ліщини. Але я вам нічого не нав’язую. Я лише пропоную!

— Мій старий розколює й ті, й інші.

— Безперечно, — погодився Єнот. — Але подумайте самі: сьогодні за ті самі гроші ви отримуєте одразу два! Хіба можна відмовлятися від такої вигоди? А якщо другий вам не потрібен — подаруєте комусь.

— Подарую?.. — замислилася Білочка.

— Авжеж! І собі обновка, і подарунок для друга, а заплатите лише один раз. Суцільна економія!

— А чому б і ні? І подарунок гарний, і витрачатися не треба.

Це вже звучало розумно.

Білочка ще раз поглянула на золотий горіхокол, потім — на свій великий порожній кошик.

— Два за ціною одного... — тихенько промовила вона. — І справді вигідно.

Сумніви потроху зникли. Навпаки, тепер Білочці навіть здавалося дивним відмовлятися від такої чудової пропозиції.

— Гаразд. Загортайте!

— Чудовий вибір! До речі...