Казка

Це казка про дружбу, наполегливість, мужність, 
а також про те, що кожен може стати найкращою версією себе, 
не намагаючись бути схожим на когось іншого.

Навколо здіймалися величні скелі. Між камінням біліли ніжні едельвейси, а в повітрі відчувався солодкуватий запах гірського чебрецю. Високо в небі кружляв орел, а з далеких луків долинав дзвінкий свист бабаків.

Невелике стадо гірських кіз повільно підіймалося вузькою стежкою вздовж скелястого схилу. Попереду впевнено крокувала найдосвідченіша коза, а за нею йшли інші кози з козенятами.

Позаду всіх, щосили перебираючи тоненькими ніжками, поспішало маленьке козеня. Його звали Крутик.

Він був найменшим у стаді. Світла пухнаста шерстка, темні плямки на боках і крихітні ріжки, що тільки-но починали пробиватися, робили його схожим радше на м’яку іграшку, ніж на гірського козла. Крутика це дуже засмучувало. Іноді йому здавалося, що його ніхто не помічає.

— Уважніше дивіться! З нами малюк! — вигукнула одна з кіз.

— Ледь на нього не наступив! — буркнув козел, навіть не зупинившись.

«Чому вони називають мене малюком? Я ж уже дорослий!» — думав Крутик, ображено насупившись. І саме цієї миті він перечепився через камінець і ледь не покотився схилом.

— Обережніше, Крутику! — лагідно мовила його мама.

Від сорому козеня лише пирхнуло й мовчки побігло вперед.

Увечері, коли сонце сховалося за вершинами гір, мати, як завжди, розповіла йому казку перед сном. Та цього разу це була історія про могутнього лева, якого боялися всі звірі.

Крутик слухав, затамувавши подих.

— От би мені таким стати... — тихо прошепотів він. — Сильним і сміливим.

Мама лагідно усміхнулася.

— Справжня сила приходить не відразу. Її потрібно виховувати в собі щодня.

Крутик підвів очі до зоряного неба.

«Я обов’язково стану найсильнішим...» — подумав він і заснув.

Наступного ранку Крутик сидів біля великого каменя й зітхав, намагаючись робити це якомога непомітніше.

— Ого! — почувся чийсь голос. — Якщо ще кілька разів так зітхнеш, ота велика скеля впаде на нас.

Крутик здивовано озирнувся.

Стежка спускалася до широкої гірської галявини, де серед трави здіймалися великі валуни. Саме там стояв Буркун.

• Ти хто такий?

— Ти що, не знаєш, хто я? — здивовано запитав бабак. Потім трохи помовчав. Потім ще трохи. А коли побачив, що козеня ніяк не відреагувало, урочисто промовив: 

— Я... я — Буркун! Ти що, ніколи про мене не чув?

— Ні...

— Дивина якась... Мене тут усі знають.

— Справді? І чим же ти займаєшся?

— Коли не сплю, то роблю молодь сильнішою. Якщо, звісно, маю настрій.

— Ой... Ти саме той, хто мені так потрібен! — радісно вигукнув Крутик.

— Отже, недарма я прокинувся, — відповів Буркун. — То розповідай, що трапилося.

— Я хочу стати левом!

— Справді?! — Буркун уважно оглянув козеня, обійшов його навколо й, почухавши потилицю, замислився. — Хм...

— Що? — здивовано підвів очі Крутик.

— Гриви немає... Хвоста теж... Та й рикати, чесно кажучи, ти навряд чи зможеш.

Крутик опустив голову.

— А знаєш що? Левом бути легко, — нарешті сказав Буркун.

Козеня здивовано підняло очі.

— Легко? Але… ж він такий... такий сильний! Він нікого не боїться! — вигукнуло козеня.

— Авжеж. Але він уже народився левом, а значить — сильним. А ось стати відважним гірським козлом — набагато важче. Для цього треба багато працювати.

— Ніколи про це не замислювався, — задумливо мовив Крутик.

— Якщо почнеш штовхати великі валуни зі схилу, це зробить тебе сильніше, — відповів бабак.

— Я згоден! 

 — То не гаймо часу!

Відтоді вони почали тренуватися. Буркун навчав козеня старанно буцати ріжками об пеньки, розганятися, штовхати великі валуни зі схилу та швидко бігати. З кожним днем удари Крутика ставали дедалі сильнішими.

Іноді було дуже боляче, і на очах у Крутика з’являлися сльози. Але він стискав зуби й не здавався, а Буркун завжди був поруч.

Одного дня Крутик спробував зрушити великий валун. Та хоч як він старався, камінь навіть не поворухнувся. Козеня боляче вдарилося рогами, впало й розпачливо вигукнуло:

— У мене нічого не виходить!

Буркун підійшов до нього й спокійно сказав:

— Сильними стають не ті, кому легко, а ті, хто підводиться після кожної невдачі.

Крутик мовчки встав і спробував ще раз, але знову нічого не вийшло. Та козеня пробувало ще й ще.