Казка про хрєнового янгола

Жив був собі один янгол. Точніше, янголиця. Вибачаюсь, канєшно, звучить, наче «кобилиця», але як правильно сказать? Коротше кажучи, янгол жіночої статі. Звили її Віта, що в перекладі з латини значить «життя». Віта була позитивним янголом з міцним оптимістичним настроєм, але мала одну дурну особливість - їй вічно всіх було жаль. Колєги по цеху жартома називали її матір’ю Терезою А ви що думали? Янголи - це тобі не всетерплячі створіння, вони уміють бути жорсткими і навіть жорстокими, якщо знають, що в подальшому це стане на користь людині. Вітка теж вміла бути жорстокою, навіть дуже. Та для цього її потрібно було довести до крайності. 
А в цілому вона всіх жаліла. Часом, з цього получався повний пшик.
- Ну ти дурепа,- казали їй колєги-янголи,- да твоєму суб’єкту нада волшебного пенделя під зад дать, щоб аж перекотився, тоді толк буде, а ти все по голові гладиш.
Але Віта тільки знизувала плечима і посміхалась - ну не могла вона інакше. За це її, канєшно, всі любили - важко не любити таке миле створіння. Та самій Віті, бувало, доводилось непереливки, бо часто розчаровувалась в людях.
І ось випало їй якось опікуватися одним придурком, який вічно попадав у пригоди. Янголи, звичайно, придурками своїх підопічних не називають, але ми з вами не янголи, тому можна. Був цей суб’єкт парнєм обаятєльним і притягатєльним, так би мовити по жизні загалом, та в тій її частині, що стосувалась жінок - натуральним козлом. Головним він вважав жінку завоювати і закохати в себе, а як вже діло зроблено - капєц, вона ставала йому не цікавою. Вид спорту, коротше, такий. 
І от настільки цей парєнь був притягатєльним, та й містилось в ньому щось гарне (так глибоко скрите, що другий раз і не видно), що Віта не витримала: зняла крила, склала їх в спеціальну скриньку, аби міль не з’їла, і потулила на землю, щоб бути ближчою до нього. Жалко Вітці його було, бо бачила, що може погано закінчити через баб своїй безкінечних та випивку. Ну і … Ладно, ладно, зізнаємося, закохалася вона трохи в козла, зовсім чуть-чуть (а може й не чуть- чуть) . Хоча взагалі-то янголам не положено закохуватися сильно, вони мають бути об’єктивними. 
Короче, Вітка по доброті своїй душевній і характеру янгольському думала, що зможе виправити придурка, наставити його на путь хай може й не зовсім істинний, але хоч трохи рівніший. Ну і мала надію, що зможе стати для нього чимось більшим, ніж просто янголом-охоронцем і своїм в доску парнєм. 
Ага, щас! Чого вона тільки прєдпрінімала: по душам говорила, і в роботі помогала, переживала, з різних передяг витягувала. Більше того, навіть формувала події так, щоб він не влип в чергову історію, з якої міг би вже й не вибратися цілим та неушкодженим. А це суворо заборонено янгольськими Посадовими інструкціями. Бо жоден янгол не має права взути твої черевики та пройти дорогу життя за тебе, а тільки бути поруч, щоб підтримати.
- Хрєновий ти янгол,- казали Вітці колєги,- ти що твориш? Він же так зроду нічому не навчиться і душі своєї не спасе!
Вітка тільки мовчала….
Довго чи коротко так тривала - хто знає. Але Вітка почала помічати, що доброта її і справді йде підопічному не на користь, він її просто використовує. Вітчине бідне янгольське серце вже зовсім потріпалося від його безкінечної байдужості, оскільки б...і і горілка робились його головним пріоритетом. А десь поряд ходив інший чоловік, який терпів від неї все те, що вона терпіла від придурка…
І от одного разу Вітка зібралась духом і сказала:
- Да пішов він к чортовій матері!
Канєшно, не годиться янголам посилати людей по цій адресі, але що вже тут зробиш?
І зробилося Вітці так легко, ніби знову крила відросли і знову вона стала позитивною оптимісткою. І пішла з тим, іншим чоловіком на побачення. А хіба що?
До чого ця казка, може, спитаєте ви? Якщо для когось ти - цілий Всесвіт - це видно, а якщо порожнє чи напівпорожнє місце, так будь хоч тричі янголом - не допоможе. Любіть тих, хто любить вас, і буде щастя.