J.J. Hunter
Новорічна казка країни „У”
Казка про хороброго тата
та про - те, що хоробрість буває... - різного гатунку.
...майже... дитяча казка
13 декабря 2005 - 9 ноября 2007
Якщо буде потреба мати казку у тому вигляді, в котром іі бачив – я, іі автор, вона є у файлоприемнике.
Треба вбити в поіскову строку Интернета, ось це.
https://my-files.su/t4eijb
Новорічна казка країни „У”
Казка про хороброго тата.
та про - те, що хоробрість буває... - різного гатунку.
Дідусь, розкажи - казку.
- Хм... А що, раптом, таке - сталося, що мій улюблений онучок, залишивши у спокої свій комп'ютер, який його, супер-пупер продвинутый тато (між нами - дуже шановна людина і великий авторитет по цій теме, тому що працює на телебаченні і має там - свій канал), образно називає - «Дупло в світовий Інтернет»..., від якого, ще учора, мого онука, за вуха не можна було – відтягнути..., прийшов - до старого дідуся..., заліз до нього в – крісло..., намотав на себе його улюбленного пледа... і, граючись його сивими вусами, просить - розповісти йому... – що?
...Казку?
...Може, старий дідусь, щось... не так - зрозумів?
...Про яку казку..., може йти мова у твій... комп'ютерний час. Натисни пару-трійку кнопок... і твоє «дупло», покаже тобі - будь-який мультик.
- Дідусь, мені ці мультики - набридли... І, фільми - набридли... І, грати в ігри, мені... теж - набридло. Воно... усе... якесь, несправжне.
Розкажи - казку.
Мама, мені казала, що ти знаєш - одну казку. Ти їй, її - розповідав, коли вона була - маленькою. Мама казала, що це якась казка... про – хоробрость.... та про те, що вона буває – різного гатунку. Мені, дуже потрібно її - почути. Я, хочу бути - хоробрим. Адже, я - хлопчик. Я - майбутній воїн! Ти сам, завжди, це - говориш. Я, не буду тебе, перебивати. Чесно. Чесно.
- Хм. Це довга казка... І, вона... не для - діток. Вона, більш... для – дорослих... Давно, коли усе це - мало місце, це була... - і казка... І, не - казка... Да і, зараз, це казка-відповідь... казка-причта\відповідь... лише для одного маленького хлопчика, який мене, дорослу людину, ось так, по дитячому, раптом, запитав: - «А, що це таке - хоробрість?». Тоді..., тоді... - я, щось йому, відповів. Щось – таке,... дитяче... Малого, не складно було заплутати у тенетах штампованих висловів з газет із знаком – «ООО!!!» на кінці: - «Гідність... ООО!!!», Перемога... ООО!!!», «почесний обов'язок перед - Батьківщиною... ООО!!!», «Наші - героі! ООО!!!».
Досі - соромно...
А от, потім...
...потім, я - безліч разів і... - довго, вже розмовляючи сам... з собою, вже - собі, пояснював та відповідав... на - це... та і на інші його, дуже не прості запитання..., роз'яснюючи вже - собі... що ж це – таке...
Да, і зараз, коли хтось, нагадує мені, про ці казку\причту, і коли я іі - розповідаю, то неначе, знов бачу - того хлопчика... І, знов, відповідаю на його непросте запитання: - « А, що це – таке...
...хоробрість?!»
О!
...це, складна штука, говорити з дитиною - на його мові... та щей і про - такє... Повинен сказати, що - я..., і - тоді..., да і – зараз..., відповіді, на це запитання, так і не - знайшов.
Тому і, вигадав - казку.
Казку... для самого - себе...
Бо, як що, і - ти, мій онучок, зараз спитаеш про те ж саме, свого старого сивого дідуся, я повинен буду... зізнатися, що і досі не знаю..., як на це запитання відповіси... тобі – так, аби, мені самому, не було б соромно... за мою відповідь.
А,- ще...
А ще, казка, хочь - якась, просто повинна була бути...
В ній, була потреба, для - багатьох..., нас...
...Тоді, кожен, був потребу самому собі якось уже – просто... і, майже по-дітячому і на пальцях..., відповісти вже собі... – «...навіщо дорослі люди... уходять із домівок, де є – тепло, де є –затишок... - на війну і на баррікади... де цього тепла та затишка... не — має...».
Тоді, по задумці (бо потім, коли усе це – скінчилось.... і скінчилось... майже так..., як усі ми цього – бажали... і усе про що - мріялось, стало... майже сьогоденням та буденністю), ця бесіда.... з тим маленьким хлопчиком..., ну і моі багаточислені бесіди з самим собою...- мали стати початком дуже великого рукописа... І, навідь, книгою...
Але, якось, незалежно від мене, це само — собою... стало — казкою\оповіданням.
Казкою.. для дорослих...
І, майже... казкою... для дітей...
Хоча... (це, лише — тобі, бо це – секрет\таемниця), це... не зовсім... то і - казка... Бо я, там... був...
Ну, добре.
Раз, це питання – було.... Раз, мама...., мама – тобі розповіла, що в мене... така казка – є... І тобі, чомусь..., раптом, закортіло... почути цю - стару дідусеву казку, відсунувши кудись... - далеко-далеко... усі фарби, спокуси та можливості Інтернету, нехай буде - казка.
Але, слухай - уважно і мовчки. Не заважай мені своіми недоречними запитаннями « А - чому...?», “А -як...?”. А то, я, можу щось - забути. Дідусь - хороший. Але, дідусь, вимагає до собе - поваги. Говорити - довго, це - велике мистецтво. І, дуже - важка робота.
Повір — мені.
Я, вважаю, що це казка для - дорослих.
Для... дуже... дорослих.
Таких дорослих, як твій - тато.
Але, хто вже став – дорослим, казки не - потрібні.
А, розповідати дорослі казки – дітям, це...
...І ще, не дуже - ворушися.
#3638 в Різне
#760 в Дитяча література
#1783 в Фантастика
#256 в Антиутопія
Відредаговано: 02.03.2021