Казка про доброго Ведмедика та кмІтливу Мишу

Іноді здається, що всі приятелі варті нашої уваги та мають добрі наміри. Однак потрібно бути дуже обережними, щоб не потрапити в пастку, 
як ведмедик, про якого ми хочемо вам розповісти.

Десь на узліссі розташувалася добротна хатинка ведмедика Тихона. Він був добродушний, але величезний, тому звірята його побоювалися та намагалися обходити стороною. Через це Тихону іноді бувало сумно. Лише лисиця та вовк не втрачали нагоди, щоб поспілкуватися з ним.

Одного дня в житті ведмедика трапилася незвичайна пригода: він побачив мишу, коли сидів за столом та спостерігав, як пролітає над ним птах або метелик.

— Привіт, мене звати Шурша. Чому ти один? — несподівано запитала його миша.

Тихон аж примружився, щоб побачити ту, що насмілилася щось йому пропищати.

— Тобі що потрібно? — не дуже ввічливо пробасив ведмедик.

— Я тут у норі живу за твоєю хатинкою та іноді спостерігаю за тобою, коли біжу в справах. Хотіла спитати, може, тобі потрібна подруга?

Тихон аж захлинувся від обурення:

— У тебе ще ніс до мене не доріс! У мене є приятелі — вовк та лисиця. Не гоже ведмедю з мишею водитися.

Шурша зовсім не засмутилася й побігла собі далі — на велике поле по зерно.

Підслухали цю розмову вовк із лисицею та стали насміхатися над ведмедиком:

— І чого це, клишоногий, миша до тебе в друзі проситься? 

Якось ведмедик натрапив на велике дупло з лісовим медом та вирішив набрати собі трохи до чаю. Тут його й запримітили лисиця та вовк.

— Тихоне, а ми тебе шукаємо! — вигукнула лисиця солодким голоском.

— Навіщо? — запитав ведмедик.

— О, ти знайшов, медок? — відповіла запитанням на запитання лисиця, і її очі зробилися такі хитрющі. — Ми тобі допоможемо його зібрати.

— Гаразд, я поки принесу горщик.

— Іди, Тихоне, ми почекаємо.

Тільки ведмедик зник із поля зору, як приятелі почали збирати мед, поки від нього й сліду не лишилося. Коли Тихон повернувся, то в дуплі, окрім розлючених бджіл, уже нічого не було. Так швидко ведмедик ніколи ще не бігав!

«Їх, напевно, теж бджоли покусали, тож вони й втекли», — думав добрий ведмедик про вовка з лисицею, сидячі на пні біля своєї хатинки.

— Бідні мої приятелі, — бідкався він, адже йому й на думку не спадало, що друзі могли з ним погано вчинити.

Раптом перед ним з’явилася миша.

— Дуже болить? Може, помазати укуси бджіл? У мене є гарна мазь. Я сама її зробила з польових квітів.

— Ну неси, — сухо промовив Тихон.

За мить Шурша повернулася з невеликою баночкою. Вона натерла укуси, і поступово ведмедику стало краще. Його настрій поліпшився, і він тепло подякував мишці.

Одного разу ведмедик спіймав рибку та намагався поласувати нею. Тільки примостився біля хатинки, як завітали його друзі.

— Дивись, Тихоне, ми знайшли чарівний мішок. Якщо його добре потрусити, то з нього посипляться горіхи. Може, поміняємось із тобою: ти нам рибку, а ми тобі — мішок? Нам горіхи не потрібні, — ласкаво запропонувала лисиця й почала трусити мішок, із якого посипалися горіхи, які вона передбачливо туди поклала.

— Можна, — не вагаючись відповів ведмедик. 

Горіхи він обожнював, і якщо їх більше не треба буде збирати, то чому й ні?

Тихон обмінявся з лисицею та пішов додому. Відпочивши, він став трусити мішок, але звідти випало тільки декілька горішків, які там ще залишилися. А тим часом щасливі лисиця та вовк, які вдало обдурили Тихона, розправлялися з рибкою.

І цього разу Тихон не зміг собі уявити, що насправді приятелі ввели його в оману.

— Мабуть, вони помилилися, — сказав він, дивлячись на пустий мішок.

Тут з’явилася Шурша. Вона зітхнула та похитала головою зі сторони в сторону:

— Не витрачай марно сили. Вони ж тебе постійно обманюють. Мені здається, що їм не варто довіряти.

— Вони мої друзі, — вже менш упевнено відповів їй Тихон. — Я зараз знайду їх і все з’ясую.

Ведмедик вирушив на пошуки своїх приятелів і, зустрівши їх, одразу почав розпитувати:

— Лисице, чому, коли я трясу мішок, жодного горішка з нього не випадає?

— Тихоне, це ж миша вигризла в ньому дірку, тому він більше не працює, — спокійно та впевнено відповіла шахрайка.

Тож ведмедик пішов геть, бо так і не зрозумів, кому вірити: своїм приятелям чи Шурші.

За якийсь час миша знову прибігла до ведмедика, але вже з проханням:

— Допоможи, Тихоне! Врятуй зайця від вовка та лисиці. Вони часто ображають тварин у лісі. Зовсім від них життя не стало.