Казка про Добрея

Казка про Добрея

Казка про Добрея

В траві мурашка копошилась,

Тягла билину що є сили.

Бджола на квіточку сідала,

Про себе голосно дзижчала.

Пелюстки в квітів тупотіли -

Це дивні коні прилетіли.

Та коні ці не стрибунці -

На головах в них камінці

Виблискують на сонці ясно.

І в них наїзниці прекрасні.


В пелюстках коні заховались,

В росі ранковій покупались.

Лиш тільки гривами махають

І добре їм, неначе в раї.

А хто ж наїзниці були,

Що коней у гаї вели́?

Про це тихенько вам розкажу

І дивні чудеса покажу.

 

Так от, коли росою вкрились

Поля й ще сонце не зійшло,

Дивні створіння тихо вмились

І повідомлення прийшло

Від тої з них, хто добре знала,

Куди багато днів скакали

Дивні створіння й скакуни.

Німфеями були вони.

 

Німфеї був народ далекий,

Не приносили їх лелеки;

Вони родилися з роси

На території Краси.

Красою звалася держава,

Де буйно розпускались трави

Й квіти чудеснії росли -

Небесної були краси.
 

Вернімося ми до німфеї,

Що повідомлення у неї

Про справи дивної держави,

Яку ми до цих пір не знали;

І славне ім'я у німфеї -

Всі звали її Персифея.

Та королевою була -

В короні світла голова.

Волосся до землі спадає,

Із квітів плаття розквітає,

Браслети прикрашають руки

І знала всі вона науки.

 

"Послухайте, народе дружній,

На нас іде ворог потужний,

З собою несе люту зиму

І не залишиться ні диму,

Ані травиці, ні роси

Від славного міста Краси.

Тому ми мусим поспішати,

До моря шлях свій прокладати;

І тільки там знайдем відраду:

Як знищить ворога, пораду."

 

Народ німфей заполошився,

Той славний люд заметушився.

Підказок мали вони мало

Й дороги до води не знали.

Та був у них, на ймення Даг,

Старий і дуже мудрий маг.

Він заспокоїть поспішив

Й слова такі оголосив:

 

"Ми ще ніколи не тікали,

Яких би ворогів не мали,

І зараз рішення знайдемо -

До моря шлях ми віднайдемо.

Та треба одному із нас

За хмари в небо полетіти,

Де бавляться, неначе діти,

Вітри і жителі небес.
 

З ним полетить наш вірний пес,

Котрий, хоч гавкає багато,

Дорогу зможу відшукати

З небес додому і назад.

Найти там треба буде сад -

Одного разу його зрів -

Живуть в саду сини вітрів.

 

Так от, хто зможе подружитись

З народом славним, круторогим,

Той буде знати всі дороги,

Прокладені в нас на Землі.

Задачу цю на себе взяти

Підсилу тільки лиш завзятим,

Що не бояться висоти

Й готові рушити туди."

 

* * *

Поки рішали між собою

Хто дружить з них із висотою,

Юний німфей все забавлявся,

З мечем і луком собі грався.

Любив німфей наш майструвати

І створював чудові ла́ти;

Німфеї ім'я всім давали

Й Добреєм всі його прозвали.

 

Поки Добрей зброєю грався,

В росі із квіточок купався,

Собака-пес підбіг до нього

І гавкнув голосно: "Тривога!"

На люд свій дивно подивився,

В росі Добрей іще раз вмився,

Ну і промовив недолуго:

"Гей, друзі, я тут ні до чого."

 

Поки нараду всі вели,

Про нього теж не забули́,

Згадали, що він раз літав,

Коли ловив у хмарах гав.

"Та що ви, друзі, вам здало́ся.

Даю на відсіч я волосся,

Нікуди я ще не літав,

А так, із дерева упав."

Та часу обмаль. Що робити?

Треба на небо полетіти.

Він вище всіх з них підіймався,

На ньому вибір і зостався.
 

* * *

Прийшов Добрей і пес Гавкун

До Дага - мага польового.

"Здається світить нам дорога

Аж до захмарених небес. -

Почав розмову Гавкун пес, -

Щось треба нам з собою взяти.

А чи поможуть в небі лати?

Мечем ми зможем захиститься?"

 

"Тихенько, друзі, схаменіться, -

Наш мудрий Даг так промовляє, -

Звичайно, зовсім не до раю

Дорога ваша пролягає,

Але вам захист добрий дам:

Каблучку, туфлі і жупан.

Вони вас зможуть захистити

І від ворогів усіх закрити.
 

Каблучка сили в собі має -

Дороги у вітрів збирає,

І завжди зможете ви знати,

Де треба вам заночувати.

Туфлі по хмарах добре скачуть,

Якщо хмаринки ті не плачуть,

Бо в дощик туфлі не працюють,

На місці все тоді тупцюють.

А цей жупан - простенькі речі -

Щоби не мерзли ваші плечі.

Але секрет в жупана є -

Він різних розмірів стає."

 

Даг друзів наших споряджає,

Чарівну паличку він має,

Щось шепче маг, щось промовляє,

Глип - друзів наших вже немає.
 

* * *

Добрей на хмарі опинився.

Та краще б вниз він не дивився,

Бо, від такої висоти,

Ще довго він не міг іти.

"Гей ти, Добрей, ставай, ідемо!

І дивний сад ми віднайдемо."

Загавкав збоку пес Гавкун.

Та наш Добрей, немов дикун,

Міцно за хмару він вчепився,

Закрив він очі й не дивився

На всі небесні чудеса,

Яка кругом була краса.

 

Пухнасті хмарнії створіння,

Легенькі, наче із видіння,

У небі тихо походжають,

Бульки із капельок пускають.

Ось капля впала на Добрея -

Аж стрепенувся він від неї,

Перекотився разів вісім

І опинивсь в небеснім лісі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше