Казка про чарівні цукерки

       Жили собі дідусь і бабуся, і мали вони двох онуків — дівчинку Орисю та хлопчика Косму. Всі четверо жили в мирі й злагоді. Онуки радо ходили до школи, дідусь — на роботу, а бабуся щодня пекла смачнючі вишневі пироги — для себе, для онуків, і ще на продаж.

       Пироги були такі смачні, що про них почали говорити в усьому королівстві. І дійшла чутка навіть до самого короля! А він, як виявилося, дуже полюбляв солодке. Тож одного дня король переодягнувся в простого чоловіка і прийшов до бабусиної хатини з вишневим садом.

       У той день бабуся приготувала курку у вишневому соусі, яка також сподобалася королю. І він вирішив, що жінка неодмінно повинна готувати у палаці.

       Наступного дня бабуся вже варила і смажила на королівській кухні. Орися й Косма після школи допомагали їй — хтось чистив картоплю, хтось мив посуд. Ніхто й не питав, чому діти працюють — усі вважали, що так і має бути.

       Та одного дня сталося дещо дивне. Косма прибирав у комірчині й раптом побачив дві шоколадні цукерки на підлозі. Він не втримався, взяв їх і сховав до кишені — хотів увечері пригостити сестру.

       Коли вони вийшли з палацу, сівши під вишнею, Косма дістав цукерки.

— Спробуй, — сказав він Орисі.

Дівчинка розгорнула обгортку і повільно надкусила.

— М-м-м... яка вона ніжна... Наче з пелюсток троянд, тільки ще смачніша! — Орися закотила очі від задоволення. — А звідки в тебе ці цукерки?

— Я знайшов їх у комірчині… — винувато прошепотів Косма.

— Тобто… ми не мали їх їсти! — раптом у дівчинки почала чухатися вуха. — Що зі мною?!

Її вуха ставали все довшими й м’якшими, аж поки не перетворилися на… кролячі!

А потім і все тіло Орисі вкрилося білим хутром. За мить на місці дівчинки сидів білий кролик!

— Ой ні! — скрикнув Косма. Але його голос прозвучав зовсім інакше — хрипко…  Хлопчик глянув на свої руки — а замість них побачив білі крила! Він став птахом — какаду!

       Вони встигли сховатися за кущем хризантем, коли повз проходив постачальник зелені з кухні і його жінка. І те, що почули діти, їх приголомшило.

— Все йде за планом, — сказала жінка. — Скоро ми дамо чарівні цукерки королю й королеві. Вони стануть тваринами, і ми посядемо їхнє місце!

— А якщо хтось дізнається? — занепокоєно запитав чоловік.

— Та хто? Вони ж стануть тваринами! Тварини не говорять. — Вона засміялася. — Ну що, покажи мені цукерки.

Чоловік почав шарити по кишенях, але вони були пусті.

— Вибач, люба! — злякано забелькотів той. — Я зараз усе виправлю, куплю нові!

— Їх не можна купити! То були останні цукерки з краплі молока єдинорога! — жінка кинула на землю своє бурштинове намисто і з розпачем побігла геть. Чоловік побіг за нею.

       Коли все стихло, Косма вийшов з куща. Він підійшов до намиста і клювом обережно підняв його. Потім облетів кролика й надів намисто на шию Орисі. Щось засвітилося... і за мить білий кролик знову став дівчинкою!

Орися стояла мовчки, глянула на брата-какаду й ніжно його обняла.

— Ми обов’язково знайдемо спосіб тебе врятувати, — прошепотіла вона.

       І понесла білого какаду додому. У її серці жила надія, що все ще можна змінити й що одного дня вони знову разом підуть збирати вишні, а бабуся спече свого найкращого пирога.

А Косма сидів на її плечі й думав:

«Я люблю тебе, сестро. І ти в мене найкраща у світі!»