Казка про братів Помідорів — Червоного та Рожевого

Жили-були в зеленому городі два брати Помідори — Червоний і Рожевий. Червоний був старшим, розважливим і завжди мав план, а Рожевий — молодшим, веселим і трішки мрійником, який любив співати пісеньки про сонячні грядки. Разом вони були нерозлучні й завжди виручали одне одного та городніх сусідів.

Одного дня до городу прилетіла звістка від старої Мудрої Капусти: у далекій Долині Спецій заховано Чарівну Горошину, яка може зробити город нев’янучим — без посухи, без шкідників, без бід. Але шлях до неї стереже Лихий Крот, що риє пастки й засипає всіх землею.

— Брате, уявляєш, як класно буде, якщо наш город вічно зелений? — загорівся Рожевий, танцюючи на грядці.

— Спокійно, Рожевий, — відповів Червоний, чухаючи свій блискучий бік. — Дорога небезпечна, але ми впораємося, якщо будемо разом.

Брати взяли з собою мішечок із соняшниковим насінням для сили та флягу з росою для бадьорості. Дорогою до них приєдналися друзі: жвава Цибулька, що знала всі таємні стежки, і старий Буряк, який хоч і бурчав, але давав мудрі поради.

Після довгої мандрівки через кукурудзяні джунглі та редисочні поля вони дісталися до Долини Спецій. Там, серед пахощів кмину й коріандру, на пагорбі блищала Чарівна Горошина. Але щойно брати ступили вперед, як із-під землі вискочив Лихий Крот — маленький, але хитрий, із гострими кігтями.

— Хто посмів потурбувати мій спокій? — прогарчав він. — Хочете Горошину? Спершу пройдіть мої три випробування, або я засиплю вас землею!

Червоний кивнув, а Рожевий підбадьорливо гукнув: — Давай, Кроте, не тягни!

Перше випробування було таке: Крот розкидав навколо купу камінців і сказав:

— Зберіть їх за хвилину, не торкаючись землі лапами!

Рожевий зніяковів, але Цибулька підказала: — Використайте листя лопуха, як совочки! Брати швидко зібрали камінці, не порушуючи правил. Крот насупився, але дав друге завдання:

— Знайдіть у темряві єдину квітку, що пахне медом!

Рожевий заспівав свою улюблену пісеньку, і її відлуння привело їх до потрібної квітки. Крот аж затупотів від злості, але оголосив останнє випробування:

— Назвіть те, що тримає город разом, але не росте й не в’яне!

Брати задумались. Буряк пробурмотів: «Це ж турбота…». Червоний посміхнувся:

— Турбота, Кроте! Вона не росте, не в’яне, але без неї город пропаде.

Лихий Крот завищав від поразки й зник у своїй норі, а земля навколо розквітла ромашками. Брати підійшли до Чарівної Горошини, і вона лагідно заговорила:

— Ви довели, що маєте кмітливість, дружбу й турботу. Яке ваше бажання?

Червоний і Рожевий переглянулись. Рожевий сказав:

— Хай наш город буде нев’янучим, щоб усі овочі росли в радості й мирі!

Горошина спалахнула, і по всьому городу розлилося тепле сяйво. Грядки зазеленіли, квіти розцвіли, а шкідники більше не турбували. Брати повернулися додому героями, а Цибулька влаштувала на честь перемоги справжнє свято з танцями.

— Ну що, брате, — засміявся Рожевий, — ще одну пригоду?

— Спершу скуштуємо Бурякового борщу, — усміхнувся Червоний.

І жили вони весело й дружно, а їхній город процвітав вічно.

*Кінець.*