-3-

- 3 -

     Тяжкі думки не відпускали її. Спогади один за одним тривожили душу. І щоб якось заспокоїтись, Берта все ж наважилась піти до лісового озера.

     Бабуся не раз розповідала про нього та чомусь при цьому полюбляла повторювати, що вода в тому озері не проста. Селяни ж вважали, що здавна воно було прокляте нечистим духом та тримались від нього якнайдалі, і дітям суворо забороняли купатись в ньому навіть в самі спекотні дні. А неслухів лякали, що хто хочаб спробує води з озера – той не тільки душу, але й людську подобу навіки втратить.
     Опинившись на березі, Берта деякий час не наважувалась підійти до води. Однак, кинувши оком по сторонах, все ж поставила кошик на землю та стягнула очіпок.

     В озері, немов в дзеркалі, відображались дерева та небо, лишень легенкий вітерець ледь-ледь тривожив воду. І не було нікого, хто міг би порушити спокій цього зачарованого місця.

     Вода была на диво прозора та чиста, хіба що аромат водняних трав був незвично сильний та різкий, хоча ані ряски, ані водоростей з мулом не було помітно по берегах, тільки латаття розкинуло своє велике лисття по поверхні та рогоз стіною висівся по берегах, наче охоронояючи спокій водойми.
     Обравши місцинку, де пологий берег був без зарості, дівчина роздягнулась, зайшла в воду та занурилась з головою з надією, що зачарована вода змиє, очистить від болючих спогадів... щезне сама пам’ять про мисливську сторожку, про дитячі роки та про те, яка вона була щчаслива, навідуючись туди весь цей час.

     Однак дівчина не помітила, як сіра тінь промайнула серед заростей, і як хитнулись гілки куща слідом за величезним звіром.
     Берта не поспішала. З ярмарку не спішили вертатись, всім хотілось розважитись та відпочити. Та й чоловік додому навряд буде поспішати. Але сподівання виявились марними. Тільки підійшла вона до воріт, як з розчаруванням помітила все ще запряжений візок так і стояв посеред двору, а немолодий мерін нетерпляче переступав з ноги на ногу, невдоволено фиркаючи та кидаючи косий погляд на хлів.
     Дівчина, стомлено зітхнувши, направилась було до курника: Лінт полюбляв свежі яйця на вечерю. Однак варто було їй підійти до дверей, як вона почула протяжний стогін та поривчастий напружений шепіт:
     – Добре, що її кудись завіяло...
     – Нащо ти її терпиш? – почувся у відповідь примхливий жіночій голос.
     – Так треба, – невдоволено відповів на те Лінт. – Потерпи зовсім трохи та займеш її місце.
     Берта мимоволі позадкувала, ледь не впустивши кошик. Поспіхом вискочівши за ворота, дівчина не роздумуючи попрямувала до подвір’я сусідки, намагаючись вигадати, як пояснити свію несподівану появу. Однак добра жінка привітно зустріла її, та без зайвих балачок запросила до столу. Нещодавно поховавши чоловіка, вона була рада гостям, а саме Берту чомусь особливо відмічала.

     Знала вдова чим розрадити її. Про трави розпитала, що вже зібрала, а для якої ще час не настав. Та сама дещо розповіла. З цікавістю слухала Берта, запам’ятовувала кожне слово. Так за балачкою й біль вщух та час промайнув.
     Хоч і недовго була дівчина у сусідки, а трохи відпочити встигла. Але вертатись до дому все ж треба було, однак важко було йти туди.

     Візок вже стояв під навісом, коняга в стойлі, а двері курника були прочинені. Зібравши яйца, Берта пішла до хати.
     Вона лишень мигцем глянула на чоловіка – Лінта, хоч все ще й вважали чужинцем, однак за місцевою мірою, він мало відрізнявся від місцевих: де в чому такий самий телепень, міцно збитий та трохи неповороткий, як і інші. Та дужий... часом не навіть не знаючий міри (Берта мимоволі здригнулась, згадавши його грубу руку, коли щось було не по його волі). Але вона його жінка й повинна... Дівчина ледь стримала гіркий вздох, зайнявшись приготуванням вечері.
     Вона не чекала дарунків від чоловіка, однак все ж в глибині душі сподівалась, що хочь якусь дрібничку він все ж привіз для неї... бо зовсім скоро кожна буде вихвалятись перед подружками обновками: чи то буде нова одежа або прикраси. А якщо нічого з обнов не помітять на ній, то розмов и балачок буде – що хоч з селища тікай.
     Однак так і не наважилась заговорити про подарунки. І щоб якось притамувати спогади, що час від часу, а спливали перед очима, Берта все ж спробувала розпитати про ярмарок. Чи було щось цікаве, чи зустрів когось з родичів. Але Лінт був неговіркий. Відповідав кріз зуби або взагалі похмуро мовчав. І лишень коли прийшов час лягати, проявив цікавість до дружини...