-1-

      Перевертні обережні... їм невідомі жалість та співчуття. Вони не вміют кохати. Єдине, що має для них значення – кров. Кров жертвм та їх кров, як запорука продвження роду...

- 1 -

     Час плине подібно тихій річці для тих, хто живе далеко від великих міст та торгових трактів. Для тих, хто опинився в глушині, на самому краю прадавнього лісу.
     Колись вона була слухняною маленькою дівчинкою, яку відправляли з гостинцями до бабусі, що мешкала в невеличцій хатинці в глушині лісу. Чому бабця віддала перевагу лісовому притулку в самісіньких хащах, а не лишилась в селищі, ніхто й ніколи не розповідав, а вона не розпитувала.
     Колись... щойно мати ставила на стіл кошик з пиріжками, як дівчинка ледь стримувала щасливу посмішку, передчуваючи довгу прогулянку тінистою стежкою. Навіть зустріч з вовком, яка ледь не коштувала їй та бабусі життя, не поселила в дитячому серці страх перед лісом та його мешканцями, бо саме тоді у неї з’явилась таємниця...
     Колись... Доки не почали засилати сватів. Доки була жива бабуся...
     Дівчинка надто добре пам’ятала той день, коли вкотре завітавши з гостинцями, побачила вщент розтрощені двері бабусиної хатинки. Мисливці, що опинились на галявині раніше за неї, не дозволили й близько підійти до раніше такої привітної оселі... тільки сказали, що бабусі більше нема.
     Колись... У неї були захисники. Але вони зникли майже відразу після смерті її бабусі. Як і вовки...
     Мати ледь витримала час скорботи, та наступного ж дня, щойно було прибране в скриню траурне вбрання, обмовилась донці, кому та вже деякий час обіцяна в наречені. Лише згодом дівчина випадково дізналась скільки за неї заплатила родина нареченого...
     Приготування до весілля були надто поспішні, але саме свято радше нагадувало поминки: її нареченого та його родичів не надто жалували в селищі, хоча й відкрито ніхто з ними не ворогував. Наче боялися зачепити аби більшу біду не збудити.
     Так вона стала дружиною...

     Час минав... промайнув рік, як стала заміжнею – такий же сірий та тужливий, як вечір напередодні Чорної ночі.

     Її чоловік – Лінт, як його кликали в селищі, хочь і не ображав її, однак й особливої любові та ніжності від нього дівчина не бачила. Але попри все вона намагалася бути гарною дружиною: прибране подвір’я, ошатна оселя, повна комора. Їжа, зготовлена та подана вчасно. Все вчасно... завжди.
     Вона не задивлялась на інших чоловіків, хоча дехто й намагався спокусити «сумирну дружиноньку», як згодом стали її називати позаочі.
     – У неприємного сусіда тепер приємна половина! – не раз чула вона за спиною образливі слова та похабні вишкіряння.
     Перешіптувалися та шкірились не тільки чоловіки. Жінки, хочь і усміхались при зустрічі тепло та привітно, але й від них чувся шепіток, такий же неприємний та підлий, як зміїне шипіння.
     Та все ж не всі недолюблювали її чоловіка. Знала вона про його походеньки. Кожного дня вимушено вітатись з його коханками, навіть через силу вдавалось посміхатись та відповідати, коли якась з них чи жартома, чи зумисно забалакувала до неї. Але при цьому чомусь не відчувала ані болю, ані ревнощів. Навіть люті. Їй було байдуже...
     Інколи вона замислювалась, що ж буде, коли нарешті в них з’явиться малюк. Але ось вже рік минув... інші за цей час вже тішились народженням первістка. А її наче прокляли, зурочили злим оком.

     Та все ж була у неї таємниця... за найменшої можливості тікала вона в ліс: чи то за травами, ягодами або грибами – все одно. Лишень би подалі від селища, як найдалі від людей та їх злих очей та язиків.
     Йшла вона до бабусиної хатинки, яку й досі тримала в порядку. Лишала на тарілці пиріжки, згадувала щасливі та безтурботні дні, коли бабця була жива; а як приходив час йти, завжди щільно зачиняла двері, щоб лісні мешканці не розорили спорожніле житло.
     Опісля йшла вона до сторожки, де колись жили місливці. Ті самі, яким завдячувала вона порятунком від вовка. Їх покинуте та обвітшале житло дівчина також прибирала, але лишалась там трохи довше – це й була її таємниця. Сховок, де вона на короткий час могла без перешкод стати тою, ким була до заміжжя: вільною, безтурботною та веселою. Забути хоч на мить про криві погляди та зміїні перешіптування.