НЕ ОБІЙМАЙ МЕНЕ, ФУ

3 вересня
14.00
-Бабцю, я не хочу. Бридке ж яке. 
- Полоскай, знала як в холодній ріці купатись, будеш знати як ліки смакують. 
-Брлхг-брлхг. Фу, яке бридке. Ну можна мені сироп, мама завжди дає сироп.
Зображаючи поганого поліцейського, шкодую Ангеліну, але внучка мене менше любити не стане. Зате наступного разу подумає перш, ніж зробити щось ризиковане для здоров'я.
-Ну от і молодець, а стільки трагедії було. Через дві години повторимо.
Два великі гудзика очей витріщились на мене зі здивуванням і Ангеліна церемонно закривши двері вийшла з ванни.
Розпустили дитину, робить, що її душі завгодно, на свою маму схожа. 
Виходжу з ванни за внучкою і йду до неї в кімнату. Дівчинка лежить на ліжку закутавшись в ковдру в таку спеку і бавиться на своєму планшеті.
-Ображаєшся на мене?
-Так. Краще б зі мною мама посиділа.
-Іди но до мене, пам'ятаєш коли ти була маленька завжди лежала в мене на колінах, а я історії розповідала?
- Не хочу ба, я тут з однокласниками переписуюсь. 
Пробую лоб Ангеліни, вона насуплено стискає губи. Гаряча. Приношу ліки і води.
-Випий і лежи під ковдрою навіть якщо стане жарко.
- Окей. 
- Поможи мені з телефоном розібратись, не можу зрозуміти як з нього писати повідомлення діду в Вайбері. Технології.
Мама Ангеліни недавно віддала мені свій старий сенсорний телефон і хоча я зовсім не вважаю себе відсталою бабцею, мені важко дається освоєння нової техніки. 
-Розблокуй телефон.
Проводжу пальцем у вигляді зірочки і даю внучці в руки.
-Ні, сама тримай. Відкривай вайбер.
-Де він тут? Знайшла. Тикнула. Є, відкрила. 
-А тепер відкривай чат.
-Що відкрити?
-Тиани на фотографію діда. І тепер бачиш є графа написати повідомлення, там тикни і пиши.
-А напиши ти.
-Ні, бабо, сама. Ти казала горло полокати мені - то сама пиши.
Смішно стає, обіймаю рукою Ангеліну і смикаю за біляву косичку. 
-Ну баб, не обіймай мене, бррр, ти спотіла і вся мокра.
Стає не по собі. Внучка це бачить і бере мене за руку.
-Вибач, ну пиши вже. 
17.00
До нас в кімнату тим часом прокрадається моя дочка.
- Що ви тут робите? Ангеліна, як ти?
-Вчу бабу писати повідомлення діду.
-А що пахне так смачно?
-Баба курку смажила. 
-Доню, ти голодна? 
-Є трохи, але ти сиди, я сама загрію. Каву будеш?
Я залишаюсь в кімнаті внучки і ми закріплюємо знання в Вайбері. Ангеліна надсилає моєму чоловіку Віктору стікер "Лав ю" і хіхікає, бо дід подумає, що то я. 
-Мамо, ходи каву пити.
Йду на запах. Сидимо з годинку, розмовляючи з дочкою про різні теми. І так добре на душі, що й не хочеться йти додому. Заходить мова про наших чоловіків. В наших сім'ях заробітчанство - це сімейне. І мій Віктор, і чоловік моєї Наталки працюють за кордоном. 
Як шкода, що ситуація змушує. Я ще пам'ятаю часи, коли ми заробили на своє житло з чоловіком важкою працею, але в своїй країні. Зараз це зовсім нереально. От і зараз перед пологами Наталі її Петя поїхав до Віктора. І лишили нас одна на одну.
20.30
За розмовою швидко вечоріє.
З кімнати виходить заспана Ангеліна, протираючи очі. Температура пройшла.
-Ти проспала час полокання горла.
-Ну ба, знову ти за своє.
-Цить, вредіна. -жартує Наталка- Їсти будеш? 
- Не хочу, дайте пити.
В цей час лунає дзвінок телефону. Піднімаю трубку і бачу обличчя Віктора. Щемить в грудях розуміти, що він так далеко. Знаю, що він відчуває те саме. Десь збоку на екрані з'явиться обличчя Петра. 
-Як дитина? Все в порядку?
-Так, лікар казав, що тебе дочекається в животі.
-А Ангеліна в школу ходила?
-Ні, хворіє. Зате накупалась досхочу.
-Зате тато тут на ліки мусить працювати.
-Зате ти сам казав, що я розумна.
-Перехвалив. Приїду будем закалятись. Випаде сніг, буду тебе в ньому валяти.
-Не вірю, ти жартуєш.
Петя втікає в душ, бо після будови в квартирі, де живуть 8 чоловіків - треба ще зловити момент.
-Орисю, а ти як?
-За малою весь день дивилась, добре, що в мене сьогодні було нічне чергування - то могла.
-А з будинком що?
-Нічого доброго, зробили висновок, що потребує капітального ремонту. Але зроблять коли виділять кошти. Баба Ганя носиться з папірчиками вже який день підряд.
-Ну, можливо, щось зможе пришвидшити.
-Сумніваюсь. Ойой, треба йти на маршрутку. Скоро остання. 
-Мамо, лишайся, не біжи вже. Договори нормально. Спати є де.
- Зранку на роботу, мала документацію забрати з дому. 
- Зранку її і забереш. Все одно по дорозі. Ти вже не встигнеш.
- Лишайся, Наталка правильно говорить. Будеш сама дома сидіти.
22.30
Я і заспокоїлась, заночую в дочки. Після розмови з чоловіками - дочка мені розстелила в вітальні. Ангеліна довго розказувала про те, як її однокласник пробував курити і його зламав директор школи. Про новий мультик, який їй сподобався і про все на світі. Аж поки я поступово не почала засинати. Я ще чула як Наталка забрала Ангеліну до кімнати і теж вклала до ліжка. 
А в 12 ночі мене розбудив дзвінок сусідки Дарини, але я не підняла слухавки, щоб не злякати сон.