Крокодил у стоматолога

У зеленому-зеленому лісі, де сонце пробивалося крізь листя, а річка тихенько плюскотіла, жив собі крокодил на ім’я Кроко.
Кроко був великий, зубатий і… дуже добрий. Він любив рахувати хмарки, слухати жаб’ячі концерти й жувати солодкі ягоди, які росли біля води.

Але одного ранку Кроко прокинувся з дивним відчуттям.
— Ай-йой… — простогнав він і обережно доторкнувся лапою до щоки. — Здається, у мене болить зуб…

Кроко ніколи раніше не мав зубного болю. Він спробував поплавати — не допомогло. Спробував поспати — боліло ще більше. Навіть улюблені ягоди вже не смакували.

Повз проходила мавпочка Мімі.
— Чого ти такий сумний? — спитала вона.
— У мене болить зуб… — зітхнув Кроко.
— Тобі треба до стоматолога! — сказала Мімі.

— До кого?.. — очі Кроко стали круглі, мов кокоси.
— До лікаря, який лікує зуби. У нашому лісі є така — пані Сова-Стоматолог.

— Але ж я крокодил! У мене СТІЛЬКИ зубів! — занепокоївся Кроко. — Вона не злякається?
— Сова розумна і добра, — усміхнулась Мімі. — Вона нікого не боїться.

Кроко було страшно. Дуже страшно. Але зуб болів ще сильніше, тому він зібрався з духом і пішов.

Дорогою до нього приєдналися зайчик Тупчик і їжачок Колючко.
— Ми з тобою! — сказали вони. — Разом не так страшно.

Кабінет пані Сови був у старому дубі. На дверях висіла табличка:
«Стоматолог. Усмішки лагодимо!»

— Заходь! — пролунав м’який голос.

Сова сиділа у білому халаті й носила маленькі окуляри.
— Ого, який у мене сьогодні пацієнт! — сказала вона лагідно. — Вітаю, Кроко.

— Я… я не кусатиму… — швидко промовив Кроко.
— Я знаю, — усміхнулась Сова. — Відкрий рот, будь ласка.

Кроко повільно-повільно відкрив рота.
— Хммм… — замислилася Сова. — Ось він, пустун-зуб. Трішки засмутився і вирішив поболіти.

— Його треба забрати? — злякано спитав Кроко.
— Ні, — похитала головою Сова. — Йому просто потрібна турбота.

Вона почистила зуб спеціальною щіточкою, дала йому «вітамін для зубів» і сказала:
— Готово!

— І все?.. — здивувався Кроко.
— І все! — усміхнулась Сова. — Але пам’ятай: чистити зуби двічі на день і не їсти занадто багато солодкого.

Кроко встав… і раптом зрозумів — зуб більше не болить!
— УРА! — вигукнув він так голосно, що листя на дубі затремтіло.

Друзі радісно заплескали.
— Ти був дуже хоробрий! — сказав зайчик.
— Навіть не заплакав! — додав їжачок.

Відтоді Кроко щоранку і щовечора старанно чистив зуби. А ще він став розповідати всім у лісі:
— Стоматолог — це не страшно. Страшно — терпіти біль!

І кожного разу, коли Кроко усміхався, його зуби блищали так яскраво, що навіть сонце трохи заздро зажмурювалося 🌞

Кінець.