Варвара і страж часу

За той невеликий проміжок часу, що ми летіли, мені вдалося розгледіти все те, що до цього не помічала. Сотні кущів троянд стояли висохлі, деякі тварини просто окам'яніли, навіть річка і та пересохла. В деяких місцях дерева стояла мертві, без жодного листочка. А коли я побачила цілий ліс мертвим, то стало дуже моторошно. На що здатний гнів! Гнів зруйнував не лише відносини між чаклунками, а й природу, звірів. Це так жахливо! Серце защемило, а сльози самі по собі почали стікати обличчам.

Прибувши на місце, ми сіли перед величезним деревом, яке світилося блакитними вогниками. 
- Це серце нашої країни. Але, нажаль, саме біля нього розташоване зло. Воно пробирається до дерева, щоб швидше все знищити. Бачиш, в деяких місцях коріння потемнішало? Це все вона - пітьма, яка прокрадається через той отвір, це гнів, злість, ненависть і всі погані почуття, які відчуває людина.
- То все це йде з мого світу?
- Нажаль так. 
- Пробачте нас. Мені шкода...
- Слухай уважно! Коли ти ввійдеш туди, то будь обережна. В декількох метрах від входу стоїть страж - годинникар. Ні в якому разі він не повинен прокинутися, інакше час піде швидше і ми його не зупинено вже. Ось тримай. Це сонний пісок. Ти маєш посипати ним стража, щоб він не прокинувся. Після цього, россипеш зорі, що знаходяться у цій торбинці. Вони освітлюватимуть твій шлях. Коли побачиш останню зірку, це і буде кінець входу. А у вашому світу - початок.  Тримай фарбу. Ти повинна намалювати білу троянду.
- Але як? Там же немає стіни?
- А ти уяви, що є. Адже фарби, якими ти малюватимеш незвичайні. Намальована троянда оживе, розквітне з новою силою, і прожене темряву своїм світлом.

- А якщо я не зможу? Якщо щось зроблю не так? 
- Тоді країни мрій більше не буде.- Чаклунка з сумом в очах подивилася на мене. Від цього погляду стало боляче у серці. 
- Я зроблю це, обіцяю вам.

І знову темрява. Тільки на цей раз мені дуже страшно. Дістаю невеличкий ліхтарик, що дав мені Міріт і затамувавши подих ступаю тихенько, щоб не розбудити того, хто може все зіпсувати.
"Будь обережна" згадую слова чаклунки. І намагаюся йти ще тихіше, хоча серце калатає, як божевільне.

І ось переді мною страж часу. Він позіхає, і здається от от прокинеться. Швидко дістаю мішечок і посипаю його чарівним снодійним. Посміхнувшись уві сні, страж спить далі.

Зробивши кілька кроків, зупиняюсь прислухаючись. Цілковита тиша, яку пронизує сопіння. 

Спить. 

Отже вийшло.

Тремтячими руками дістаю зірки і россипаю. Неймовірної краси стежинка з'являється переді мною, освітлюючи шлях.

Намагаюся щось розгледіти, але все марно. Попереду лише морок.

І ось остання зірка, як і казала Ліа.

Дістаю пензлики з кишені разом з білою фарбою. Намаюся зібрати всю рішучість і відвагу. Глибоко вдихаю повітря і починаю малювати.

- Ти хто така? - чую голос і обертаючись бачу годинникаря, який прокинувся і вже стоїть біля мене. Високий, у чорному каптурі і кругленькими окулярами. З костюму, який на ньому сидить ідеально, він дістає годинник з ланцюжком.
Застигає від жаху незнаючи, що робити.
- Вибачте... Я... Ні. Ні. Не треба..- починаю кричати, коли бачу, що він відкриває годинник.
- Чааас.... Летиии... -  кричить він і стрілки починають скаженіти. 
Страж хапає мене за руку, в якій знаходиться пензлик і я розумію, що не встигла....

Я всіх підвела. Через мене країна мрій разом з її мешканцями загине.

Але раптом, страж починає верещати відпустивши мою руку і трясе нею.

- Так і знав, що ти без мене не впораєшся - Чую голос Міріта. - Швидше закінчуй.- кричить впившись зубами в руку годинникаря.

Секунд десять і моя квітка оживає, освітлюючи все навкруги. 

Я в лісі. Стража часу немає. Натомість є неймовірний кущ білих троянд, Ліа і Міріт.

- Ми знали, що ти впораєшся. А тепер час додому. 
- Тобто?
- Невже ти не пам'ятаєш про свій дім?
- Але це мій дім.
- А як же твоя мати?
- А хто це?