Країна мрій

Шовкова трава полегшила моє падіння. Торкаюся її руками. Вона дуже приємна на дотик.
Трохи помружившись починаю озиратися навкруги.  Небо рожевого кольору. Все довколо зеленіє й квітне. Пташки співають.
Навколо тисячі різних троянд. Кольори такі, що я й не уявляла, що троянда може бути з усіма кольорами веселки; або ж червоні в велику білу крапку, як мухомори; або білі в чорну клітинку. 
Крім троянд тут ще багато чого: дерева, схожі на кульки і ніби зроблені з зефіру (принаймні, пахне точно ним); маленькі і великі сімейки грибів, які розмовляють між собою, а дехто навіть свариться склавши гнівно руки в боки; біля неймовірно блакитного ставка рожеві фламінго з прозорими крилами; сотні метеликів, що кружляють біля троянд ніби танцюючи; ніби стежками висаджені білі ромашки, червоні й рожеві піони; недалеко від мене возвеличується прекрасний палац, який прикрашений квітами троянд різних кольорів, а біля нього, на батуті, у вигляді троянди, стрибають маленькі пухнасті зайчики.

- Як гарно!!! - із захватом промовляю
- Ласкаво просимо у країну мрій! - хтось каже мені. Обертаюся і бачу біля себе невеличку пташку рожевого кольору з зеленими крилами.
- Дякую. А ти хто?
- Чарівниця Ліа. - пташка перетворюється на прекрасну фею з неймовірно гарними зеленими крилами.
- А я ...
- Ти Варвара. Я вже чула про тебе...
- Звідки?
- Від дуже балакучих троянд.- вона посміхається.
- Як я опинилася в вашій країні?
- За допомоги твоєї фантазії.
- То я сплю? Це все не насправді?
- Ні. Ти не спиш, моя люба. Це твоя маленька подорож. То тобі подобається тут?

- Звичайно ж.  З чого зроблено той батут, що він такий прозорий?
- Він жилейний.
- Жилейний? І не тане на сонці?
- Ні. Він не встигає розтанути.- і чарівниця починає дзвінко сміятися. Простежуючи за її поглядом бачу, що зайченята вже почали їсти свою іграшку.
- Які вони кумедні....

- Вони неслухи... - каже  розгнівана зайчиха, яка з'явилася мов ні з відки.- Їм не можна їсти стільки солодко, бо зуби повипадають. Та хто ж слухає маму?

Після цього вона поскакала до зайченят і намагалась відтягти їх від солодкої розваги. Це було так смішно... Бо кожного разу хтось з них вислизав з лап, і поки мама ловила втікача, інші знову розбігалися. Це все тривало до тих пір, поки вона не почала плакати, всівшись на траві. Нарешті шибеники пожаліли матір...

- А ти хто така? А? - відриває мене від споглядання заячих розваг маленька миша.
- Міріт, познайомся, це Варвара.-представила мене чаклунка.
- А чому вона тут? Ми ж ніколи не дозволяли людям бачити наш світ. Що вона тут робить?
- Вона прийшла, щоб допомогти нам!
- Хто? Вона? Та вона ж звичайне дурне дівчисько, яке вміє лише співати.
- Я ще вмію малювати. А от ображати інших не гарно.
- Бе бе бе... Ще заплач і пожалійся мамі. Нехай дасть тобі цукерку.
- Міріт, ти дуже неввічливо себе поводиш! - Ліа робить зауваження.
- Часу на любощi немає!!! Діра збільшується. Скоро від нашого світу нічого й нікого не лишиться. - він роздратовано маше лапами.

- Яка діра? І чому вона збільшується? - запитую я не розуміючи про що він.
- А була б тією, хто нам потрібен, то зрозуміла. - і обертається до Ліі- повертайте її додому. Від неї жодної користі.

- Я не хочу додому. Мені тут подобається.
- Тобі не можна тут довго знаходитися. По-перше ти, не та хто нам потрібен. По-друге...Чим довше людина перебуває в країні мрій, тим більше вона забуває зі свого життя. Через декілька днів, ти взагалі нічого не пам'ятатимеш зі свого минулого. І через це ніколи не станеш дорослою.
- А я і не хочу дорослішати. Не хочу... 
- Не хочеш? - мишеня дивується.- Але ж всі цього хочуть.
- А я ні!!! Я лишуся з вами.
- Тобі тут не місце! - мишеня починає тупотіти лапкою склавши руки на грудях.
- ...зззз...ззз..- чую, коло вуха.
- Це що таке? 
- Не що, а хто? Це нав'язливі мухи. Вони прилітають з он тої діри, що ховається за пагорбами і лимонним садом.
- А що вони тут роблять?
- Їм  тут сподобалося і вони не хочуть летіти геть. Так само, як і ти. Хоча....
Звідки в тебе це? - показує лапкою на мій маленький кулон у вигляді крил.
- Тато подарував. Він каже, що в мене мають бути крила, щоб мрії збувалися. А що?

- То це ти.... Ти, та сама Варвара з пророцтва?
- Я тебе не розумію.
- Колись давно, - почала Ліа розповідати - в нашому світі сталася сварка між двома могутніми чаклунками. Вони були у такому гніві, що не могли зупинитися. Ця війна зачепила всіх. В той день загинула єдина біла троянда. Поступово, тепер гине і вся країна, утворюючи дірку часу, яка засмоктує в себе все. Врятувати нас зможе лише дівчина, яка чиста серцем і душею. Ім'я цієї дівчини Варвара.
- Цього не може бути. Ви помилилися. Це не про мене. Я не чиста серцем. Я досить часто сварюся зі своєю мамою. Одного разу навіть хотіла втекти.
- Варваро, це нічого не означає. Ти дорослішаєш і тому так себе ведеш.
- Але я не хочу дорослішати...
- Ми не спроможні зупинити плин часу.  Але ти.... Ти спроможна нам допомогти.
- Я не зможу. Ви помиляєтеся.
- Пророцтво ніколи не помиляється. - раптом каже Міріт з довірою і надією в очах.
- А що ж я маю робити? Раптом в мене не вийде? Я не хочу вас підвести.
- Полетіли. Ми все тобі розповімо...

Змахнувши крилами і відчувши неймовірну свободу і легкість, я полетіла за тими, хто дуже вірив в мене.