4. Становлення демона

Коли демонеса-воєначальниця повернулася у столицю, сім'я добряче поповнилась, старші діти могутнішали та боролися за владу, батько міняв дружину за дружиною, плодячи потомство. Якщо коротко: вдома вирувало демонічне життя.

Що ж до Аловірри – вона виросла. Її сила та гострий розум тепер не обмежувалися лише випадковими спалахами магії, та дивною випадковою здатністю, отриманою в спадок від попереднього життя, котрого вона навіть не пам'ятала. Тепер Аловірра була хрещена численними війнами. Бойовий досвід, а також знання, з усією жадібністю та ретельністю ввібрані від її воєнних радників, робили з неї небезпечну, сильну, виважену, терплячу, мудру концентровану загрозу з незміреними запасами магії. 

Окрім того, Аловірра приїхала, увінчана численними бойовими заслугами, завдяки яким безбідно харчувалася столиця.

Тому не дивно, що старші спадкоємці захотіли прибрати конкурентку, об'єднавшись.

Аловірра спокійно сиділа у своїх покоях, читаючи книгу й нікого не чіпаючи. Наближення семи демонів, що ретельно приховували свою присутність, демонесса-воєначальниця помітила вже давно. Та сиділа й спокійно робила вигляд, що нічого, окрім книги, не помічає. Були б розумніші – підсунули б їй апетитного орка чи ельфа, тоді, можливо, горе-нападникам вдалося б підкрастися. 

Та Аловірра була на власній території й не бажала дарма смикатись. Вона холоднокровно й байдуже відмітила, що її охорону тихо знищили – значить, вона була слабка. Будь тут її особиста варта, а не замкові розніжені вояки, – жоден щур не прослизнув би. 

Аловірра гортала сторінки до останнього, не реагувала навіть на появу магічних печатей одразу з семи сторін. Ідіоти. Невже не знають слабке місце будь-якого магічного заклинання, створеного печаттю? Увесь час, від початку створення печаті, до моменту повного вивільнення заклинання з неї, печать не відпустить своє джерело магії – заклинателя, повністю знерухомивши його. І процес зупинити неможливо, якщо він почався. Цим недолугим не варто було нападати усім одразу. 

А тепер Аловірра має фору – кілька мілісекунд між завершенням печаті та завершенням дій заклинання. 

Вичекавши момент, Аловірра вивільнила власну магію, направивши її у тіло, й подібно тому, як використовують чари самці піднебесних лисів посилила енергією м'язеві волокна. Демони й так були найшвидшими та найсильнішими істотами у світі, та з тим, чого навчилася Аловірра, живучи під одним дахом з піднебесними лисами, – робило її невловимою. Вона перемістилася до заклинателів, залишивши за спиною вибухи заклять, що не досягли цілі. Першому нападнику вона миттєво проткнула шию наскрізь посиленими магією кігтями. А його сусіду знесла голову ногою з розвороту. Третьому вона випалила всі нутрощі природною антимагією демонів. 

В цей момент четверо інших нападників змогли рухатись, адже їхні ж заклинання їх нарешті відпустили. І вони напали на неї зі зброєю, перетворюючи її затишні покої у мотлох спрямованими потоками магії, що зривалися з лез їхніх мечів та списа. 

Аловірра спритно ухилялася, виставляла захисні чарівні щити, та відбивала атаки коротким кинджалом в одній руці та мечем в іншій (звички воїна: ніколи не розлучатися зі зброєю). Аловірра рухалась так, наче клинки – це продовження її тіла. Ворожі удари сипались на неї, а вона відбивала їх. І ці вбивці справді були вмілими... Але чи зрівняються їхні хаотичні чи злагоджені атаки з ліанами, що нападають з усіх боків? А пастки у підлозі не зрівняються з загоном гоблінів, що раптово вискакують з-під ніг. Аловірра відпустила себе у битві, забула, де вона, й потоки її магії зносили повітряні пастки, що ні в одне порівняння не входять з повітряними атаками дворфів. Кількістю її не візьмеш: під шквалом атак воєначальниця змогла вихопити мить та встромила меч в плече одному з нападників, але вбити не встигла – лише вмішала власну магію в його тіло. В результаті нерівного протистояння природних здібностей демонічної антимагії перемогла Аловірра, повністю випаливши магію безталанного суперника. Демонеса змушена була відбити атаку списа, спрямовану їй в голову, тому висмикнула меч з тіла, що уже падало. В наступну мить – меч з іншого боку. Ще кілька метких ударів пройшлися надто близько до її голови та важливих органів: опоненти скористалися тим, що Аловірра відволіклася на того нападника, що вже лежав на землі й залишили таки кілька нових шрамів на її шкірі.

Та тепер їх менше. Й атаки стали рідшими. Наступний випад списа вона пропустила повз себе, дозволяючи демону пролетіти по інерції вперед далі, аніж він розраховував. Одночасно Аловірра відштовхнулась, рухаючись йому назустріч по інший бік списа – її кинджал глибоко проник в серце демона. Та магію вона змушена була спрямувати на захист від заклинання, а меч – на захист від атаки зброєю. Тому він впав на землю тяжко поранений, та все ще живий – для демона це не смертельна рана. 

З двома невдахами впоратись було за іграшки: демонеса-воєначальниця просто спрямувала на одного з них всю свою магію, залишивши її лише в очах та в мечі для захисту. Поки Аловірра душила антимагією одного, шквалом суто фізичних атак вона зійшлася в короткому спарингу з іншим, не даючи йому змогу користуватися чарами (адже більшості демонів для цього потрібні заклинання, печаті, артефакти чи зброя. Лише демони з величезними об’ємами магії здатні використовувати її без особливих пристосувань. Цей конкретний демон таким генієм не був). І коли в нього закінчилася вся магія, котру в конвульсіях витрачав суто на підтримання своєї життєдіяльності в потоці енергії Аловірри, він просто майже згорів. Демонеса-воєначальниця заледве встигла зупинитися в останню мить. Й майже мертве тіло впало на землю. 

Хижо і повільно обернулася до нападника, котрому не пощастило залишитись останнім. Аловірра зловісно вишкірила гострі зуби.

Довго вона не закінчувала справу: гралася з нещасним як кіт з мишею.

А награвшись, поволокла чотирьох переможених демонів, котрим не пощасливилось вижити у поєдинку, в підземелля: негоже принцесі катувати полонених у своїх покоях.