Казка для дракончика

Казка для дракончика

Тяжкі лапи повільно перекладались по кам’яній бруківці. Дракону дуже не хотілося на роботу. “Тобі вже тридцять тисяч років!” - з самого ранку кричала на нього мати - “пора з’їсти якого-небудь феодала, і завести свій замок.

– Не люблю я феодалів - фиркнув собі під ніс дракон - від них печія. Залізна шкаралупа надто тверда.

Велетень повільно штовхнув старий підвісний міст, який зі скрипом повалився через сухий рів

– Фьо гобитимеш коли я помгу? - перекривляв він свою матір.

Перейшовши місток, Дракон навіть не помітив, що той розвалився. Надто вже розізлила його вранішня критика.

Зробивши півколо, велетень розім’яв крила, і важко злетів. Товсте пузо ще кількасот метрів тяглося по землі, поки не проломило старий паркан. Лише тоді Дракон зробив ще кілька лінивих помахів крилами.

Прилетівши на місце роботи, велетень так само ліниво опустився на землю. Пузо придавило кількох солдатів, що воювали один з одним на полі бою. Всього п’ятьма кроками він дійшов до свого боса – чародія місцевого короля.

– Як же це ганебно – працювати на людей – незадоволено пробурмотів він.

Старий дідусь, що був тим самим чародієм, кілька разів перепитав “що?”, роздивляючись, хто це сказав.

– Це я Дракон! – закричав ящур так, щоб дідусь почув.

– Чого тобі? - запитав той.

– Я на роботу прийшов.

– Яку?

– На війну, оту, що прямо перед тобою.

– О-о-о – сміючись протягнув чародій – а я вже забув куди прийшов. І хто перемагає?

– Схоже що не ти.

– О-о-о – знову протягнув дідусь, але без усмішки – Ти прилетів мені допомогти?

– Та-а-к!

– Тоді віднеси повідомлення королю, що мені потрібна підмога.

– Може краще дихнути полум’ям на ворожого командира? Он як він трясеться від страху.

– Я теж трясусь, та не від страху. Не можна з старості сміятися.

– Я не сміявся…

– Просто віднеси моє прохання - перебив його дідусь, і почав щось писати на папірці.

Зморшкуваті вуста старого тихо шепотіли:

– Як пишеться підкріплення… е-е… і так зійде.

Незадоволено посопівши ніздрями, дракон обережно взяв папірець.

– Пгосто віднесі – перекривляв старого велетень, набираючи швидкість.

Пролетівши кілька кілометрів, він незграбно впав на квітковий садочок місцевого короля. Посунувши до воріт палацу, новоспечений курєр з розпачем помітив напис “Обідня перерва”.

– Робити нічого - зітхнув Дракон, і повалився на бік.

Під великим тілом зім’ялося кілька грядок квітів. Якась жінка розлючено волала поряд, та велетень вже міцно спав. Прокинувся він лише під вечір.

Ворота відчинилися. Вийшло кілька солдатів.

– Чого тобі? - запитав один із них.

– Послання королю від чародія! – гордовито відповів Дракон.

Вояки оглянули листа, тай зникли за стінами палацу. Через деякий час один з них виніс повний кошик делікатесів.

– Король наказав передати чародію смачного – брякнув чоловік в блискучому обладунку.

Дракон нічого не сказав. Його могутні, але дещо ліниві крила підняли важке тіло. Пузо знову протягнулося по землі, від чого ще більше грядок перетворилися на свіжо зоране поле.

Коли велетень помітив поле битви, чародій вже був позаду. Сісти і зупинитися йому вдалося тільки біля ворожого командира. Незадоволено фиркнувши, дракон розвернувся, тай пішов слідом, який залишився від його приземлення.

Дракон протягнув чародію кошика.

– Підкріплення від короля! - вигукнув він, від чого дідусь прокинувся.

– О, якраз вчасно – зрадів чародій – ми вже перемогли. Можна і підкріпитись.

– Так ти ж програєш.

– Не смійся над старістю! Обернись і глянь сам – ворог тікає.

І справді. Позаду дракона тягнувся довгий слід, а навколо метушилися дрібні фігурки людей, більшість з яких тікала.

– Молодець. Коли я вперше прилетів – ти програвав.

– Не недо… ненедо… – почав заікатися чародій, та махнувши рукою почав шарити у кишені - Тримай золоту за роботу.

Дракон вперше за день всміхнувся. Узявши короткою лапою винагороду, він злетів. Піднявся сильний вітер від якого кошик перевернувся, і делікатеси висипалися на землю, та чародій цього не помітив. Дідусь знову заснув.

Прилетівши у батьківський замок, Дракон поспішив до матері. Увірвавшись в залу, яку вони використовували як кухню, задоволений собою велетень почав вихвалятися заробітком.

– Який же ти молодець! – Раділа щаслива мати – а тепер злітай, і принеси з ферми кілька товстих овечок. Будемо обідати.

– Вони ж волохаті.

– Тобі потрібні вітаміни. Шерсть корисна, і не смій більше палити її своїм диханням, я татові розповім.

Понурий Дракон посунув на двір. Перестрибнувши рів, на дні якого лежали уламки мосту, він знову піднявся у небо. Якраз у цей час поряд пролітав інший дракон. Струнке тіло, міцні крила – це було таємне кохання велетня.

Коли сусідка пролетіла, навіть не глянувши на нього, ображений Дракон подивився на своє пузо, і зарікся переїдатися.

От тільки, опинившись на фермі, він забув про це. Кілька овечок швиденько потрапили до шлунку.

“Нічого, завтра почну” – заспокоїв він себе, і, легко піднявши дві товсті вівці, полетів додому.

В замок вже повернувся батько. Мати-дракон довго вихвалялася перед ним своїм сином, але той лише похмуро мовчав.

– Я приніс дві вівці – радісно протягнув тушки спітнілий син.

– Молодець! – показово вигукнула мати, тай продовжила вихваляти його.

От тільки батько не реагував.

– Що з тобою? – поцікавилася його дружина.

– На роботі невдача.

– Що саме?

– Я отримав замовлення перемогти битву, але поки прилемів, ворог вже розбігся. Якийсь конкурент випередив мене. Не знаю, що там сталося, але люди тікали мов навіжені, навіть не звернув увагу на мене. Коли-небудь я спіймаю цього крадія заробітку.

– Не хвилюйся тато, ти його обов’язково знайдеш – спробував втішити батька молодий син, і всівся поряд.



#3701 в Фентезі
#2351 в Різне
#661 в Гумор

У тексті є: замок дракона

Відредаговано: 09.05.2023

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше