Частина 2.

Ельза прийшла до школи загадкова та мрійлива. Ліеді навіть здалося, що подруга сяє. 

- Привіт Ельзо, ти чого така? - пілійшовши до подруги запитала дівчина.

- Яка така? - мрійливо відповіла Ельза.

- Ну вся така загадкова, не така як завжди, - посміхнулась дівчинка.

- Я тобі таке розкажу, а потім покажу, що в ти будеш така ходити, - засміялася подруга.

- Ну то давай, розповідай, - хотіла пришвидшити Ельзу Лінда.

- Ні, після уроків.

Уроки пролетіли як одна мить. Лінді так хотілося дізнатися причину мрійливості подруги, що навіть читання не допомогло забути про ранок. 

Дівчата йшли додому разом. Вранці, до школи, йдуть окремо. Часто Лінда з ночівлю їде до бабусі, а це на іншому кінці міста. Але додому йдуть разом, сусідки ж.

- Ну давай швидше розповідай, - тріпала за рукав Лінда.

- Ну слухай. Вчора ми з мамою були в тому книжковому магазині про який я тобі розповідала, пам'ятаєш?

- Звичайно, я слухала про нього хвилин 20,таке важко забути, - засміялася Лінда.

- Та про нього можна годинами говорити, тим паче після того, що відбулося вчора.

- Та що там таке відбулося?

- Мама обирала книгу з рецептами тітці Беллі на день народження, а я дивилася дитячі. Одна книга, зовсім не примітна обкладинкою, стояла в самому кінці і, мабуть, саме цім мене зацікавила.

- Нічого не змінюється, ти як завжди.

- Просто ти ще нічого не знаєш, тому і така реакція. Слухай далі та не перебивай.

- Добре добре, розповідай.

- Так от, я взяла цю книгу. Нічого цікаво на перший погляд, але коли я її відкрила то вона засяяла, в прямому сенсі, правда. Я сама здивувалася. Це світло било в очі та осліпило мене на декілька секунд. Потім кудись зникло і я побачила напис великими літерами 'КАЗКА'.

- Тобі кожна книжка сліпить очі, це не дивно,- посміхнулася подруга.

- Ти нічого не розумієш. Тобі треба побачити це самій, тільки є один момент, потрібно, щоб ти повірила в це. Побачити те, що в книзі, може тільки та людина, яка вірить в дива.

- Ну тоді не побачу, я не вірю в дива і ти знаєш чому.

- Я знаю, але ти не винна в цьому, твій тато хворів, дива тут не могло статися.

- Для мене дива закінчилися того дня.

- Ти повинна побачити ту книгу, прочитати її. І, можливо, ти зможеш зустрітися з татом та сказати йому те, що не встигла.

На якусь хвилину Лінда зупинилася, але одразу пришвидшила ходу. 

- Ти віриш? Ти все ще віриш в диво, я знаю. Ти повинна побачити цю книгу.

- Ельзо, вибач, але я не вірю в написану дурню, а уявляти щось, як маленька дівчинка, не хочу.

- На вихідних ти приходиш до мене з ночівлю і нікуди не дінешся, прочитаєш і перевіриш все сама.

- Як буде настрій то зроблю тобі таку послугу. Бувай.

- Бувай.