Почерк марнославства, або Головоломка для Джакомо Казанови

Джакомо розправив зім’ятий папір, і його очі гарячково забігали по рядках. З кожним прочитаним словом у його грудях закипало щось темне, дике й давно забуте. Лють, змішана з гострим болем уязвленого его, підкотила до горла. Його, Джакомо Казанову!,  звинуватили в тому, що він здався. Його виставили боягузом, який злякався великих ставок і втік ховати свій сором у ліжко дешевої театральної підробки.

Він різко відштовхнув крісло. Воно з гуркотом відлетіло до стіни. Казанова почав гарячково міряти кроками кімнату, наче хижак, якого замкнули в затісному вольєрі заїжджого двору. Пальці стискалися в кулаки з такою силою, що суглоби біліли. Хтось зухвало сміявся з нього, кинувши цей презирливий анонімний ляпас, запечатаний купецьким воском.

Він зупинився біля столу, важко дихаючи, і вп’явся поглядом у злощасний папірець. Хлопчик-газетяр, який приніс записку, давно зник у туманних львівських улочках. Сліду немає. Інкогніто бездоганне.

Джакомо заплющив очі, намагаючись угамувати нарцисичну гарячку, що засліплювала розум. Треба думати. Хто мій ворог у цьому  місті? Хто написав цей пасквіль?

Він почав гарячково перебирати в голові імена. Чоловіки з компанії Потоцького? Після вчорашнього фіаско вони, безперечно, зловтішаються. Можливо, це граф Потоцкий вирішив остаточно розчавити заїжджого італійця? Ні... Шляхта діє інакше. Вони б виставили його на посміховисько публічно, за келихом вина в трактирі, або викликали б на дуель. Справжній аристократ не став би бруднити руки купецьким воском і писати таємні листи про акторку Олімпію. Їм байдуже, з ким спить Казанова, їх хвилюють лише власні маєтки та політика.

Може, це чоловік чи коханець якоїсь із львівських дам, яких Джакомо встиг обдарувати своєю увагою за ці дні? Ревнивець? Казанова напружено згадував обличчя, погляди, заздрісні зітхання на раутах. Але ревнивий чоловік вимагав би сатисфакції або підстеріг би з ножем під брамою. Цей лист не пахнув чоловічою люттю. У ньому відчувався зовсім інший почерк — тонкий, підступний, сповнений чисто жіночої рафінованої отрути.

Джакомо знову перечитав рядки. «Королеву на дешеву театральну підробку»... Жодна з його колишніх львівських пасій не назвала б себе королевою в розмові з ним. Вони всі прагнули його прихильності, плакали за його ласками. Жодна з них не мала такої гордині, щоб дивитися на нього згори вниз після того, як він пішов до іншої. Попередня коханка просто образилася б, а не колола б його за Олімпію з такою вишуканою жорстокістю.

І тут його наче вдарило струмом. Мисливський азарт миттєво витіснив залишки гніву. Його очі звузилися, а на губах з’явилася хижа, торжествуюча посмішка.

Мотив. У цьому місті був лише один бій нарцисів, і лише одна жінка мала мотив для такої витонченої помсти.

— Констанція... — тихо, смакуючи кожну літеру, прошепотів Джакомо у напівтемряву кімнати. — Ну звісно. Більше ніхто.

Тепер усе склалося в ідеальну картину. Вона звикла до тотального поклоніння, вона вважала себе центром всесвіту. Вона використала його, щоб отримати обручку від Родзинського, і думала, що Джакомо плакатиме під її вікнами. А він замість цього просто відвернувся й пішов розважатися з Олімпією. Його байдужість, його тотальний ігнор її величі зачепив Констанцію сильніше, ніж усі багатства її графа. Її власне нарцисичне его не витримало того, що її так швидко замінили на «підробку». Вона написала це не тому, що зневажає його, а тому, що не змогла переварити його відсутність.

Казанова підійшов до дзеркала і випрямився, повертаючи собі маску абсолютної величі.

— Ти думала, що маєш справу з наївним хлопчиком, Констанціє? Хлопчиком, яким можна зманіпулювати, а потім викинути геть, змусивши тікати зі Львова підібгавши хвоста? Ти недооцінила мене. Якщо ти вирішила пограти зі мною і провчити мене, то я покажу тобі, що таке справжній розгром.