Ціна чоловічої гідністі

Юліана повільно зайшла до кімнати, майже нечутно притуливши за собою двері. Вона поклала на край столу шкіряну сумку, з якої щойно дістала порожній сувій, але її пальці зрадницьки тремтіли. Вона завмерла біля вікна, вдивляючись у сірі львівські дахи. Її обличчя було блідим, а під віями блищали сльози.

Констанція миттєво підвела голову від книжки, помітивши стан кузини. Вона підвелася і підійшла ближче.

— Що трапилося, Юліано? Чому ти так засмучена? Чи ти доставила листа?

— Так, листа я доставила, все гаразд... — тихо відповіла Юліана, ховаючи очі. — Але на зворотній дорозі, біля самої ратуші, мене перестрів граф Жевуський. Він підійшов, оглянув мене з цією своєю витонченою зверхністю і заговорив у третій особі, ніби розмірковував про якусь сторонню жінку. Він посміхнувся і так зверхньо зауважив ,що  жоден розважливий чоловік зрілого розуму ніколи не пов'яже своє ім'я  з панянкою, яка легко міняє заступників. Жінки, які за першої ж скрути чи арешту майна бігають від одного покровителя до іншого, аби лише викрутитися  — мало чим відрізняються від звичайних шльондр. Істинно далекоглядні кавалери просто тримаються від така розпутності подалі.

Вона зітхнула.

— Мені так неприємно, Констанціє... Я не знаю, чи твої поради тоді справді спрацювали як слід, але почути таке від нього було вище моїх сил. Навмисно завуалював цю брудну образу під свої філософські роздуми, щоб просто опустити мене. 

Констанція уважно вислухала її, але замість розгубленості на її обличчі з'явилася впевнена посмішка. Вона m'яко, але владно взяла Юліану за плечі.

— Дурненька, та якщо він опустився до таких дорікань і використовує першу-ліпшу можливість, аби виговорити тобі все це, то це означає лише одне — він палко, до нестями небайдужий до тебе! Якби йому було все одно, граф пройшов би повз із кам'яним обличчям і навіть не повернув би голови. Його отрута — це виття пораненого приниженого звіра, чиї мільйони виявилися марними. Чому ти взагалі маєш бідкатися через його слова? Чому ти повинна бути для нього зручною іграшкою, підстилкою для його ніг, об яку він може витирати свої черевики, коли заманеться? Ти викрутилася без нього, і це його пече.

Минулої осені, коли золото на львівських каштанах ще трималося міцно, у життя Юліани стрімким вихором увірвався граф Казимир Жевуський. Він розгорнув перед нею справжню витончену облогу. Це була солодка лавина, в якій граф не шкодував свого найціннішого ресурсу — часу. Він шукав її погляду на кожному званому вечорі, заполоняв собою весь її простір і так палко намагався сподобатися, що за спиною Юліани вже починав здійматися заздрісний світський шепіт. Його запеклий, майже мисливський азарт зачарував її, і вона швидко звикла до цього щоденного тепла. Але щойно її серце піддалося, Казимир раптово змінив правила гри. Він просто зник, розчинився у повітрі без жодного слова, залишаючи замість себе лише крижаний глухий ігнор. Це була його прорахована жорстока маніпуляція — заманити в пастку, а потім вимкнути світло, змусивши її у відчаї самій кинутися на пошуки втраченого раю.

  Тоді Констанція рішуче стала між Юліаною та її болем, суворо наказавши не робити до графа жодного кроку. Вона порадила кузині відвести погляд убік і переключитися на іншого кавалера, який давно і віддано кружляв у її оточенні. Юліана послухалася, і ця незворушна дівоча тиша стала для грандіозного его Жевуського нестерпним ляпасом. 

І ось тепер, коли над родинним господарством Юліани нависла реальна катастрофа — магістрат через затримку королівського мита наклав арешт на її землі,  Казимир вирішив, що настав час для його розкішного публічного реваншу. Дізнавшись про її скруту від судових чиновників, він не запропонував допомогу, а влаштував на території свого великого підприємства справжній павичевий балаган. Граф замовив сотні кричущих екзотичних птахів і скликав увесь Львів на пишне видовище, демонстративно марнуючи золото на пташине пір'я, ніби шепочучи Юліані через міські плітки: «Дивись, як я розважаюся, поки твоє життя руйнується». Він божеволів від надії, що злидні врешті-решт змусять її приповзти і впасти йому в ноги.

Проте весь цей промисловий рай, вибудуваний заради однієї скривдженої жінки, розсипався на порох. Констанція вчасно звернулася до їхнього багатого родича — людини кришталевої порядності та беззаперечного авторитету у Львові. Дізнавшись про загрозу секвестру, цей шляхетний вельможа без зайвого галасу, виключно з почуття родинної честі,  виплатив весь податковий борг. 

Судячи з усього, граф Жевуський так і не зміг змиритися з цією поразкою. Його уражене его панічно вимагало реваншу, і він вирішив завдати Юліані витончено-підступного удару, вчергове намагаючись цим докором  зробити їй боляче. Казимир свято вірив, що останнє слово у цій грі має беззаперечно  залишитися тільки за ним.  Він так і не збагнув, що справжня чоловіча гідність вимірюється не вмінням раз по раз цілити в уразливе жіноче серце, а шляхетною здатністю підставити міцне чоловіче плече.