Ляпас для гравця найвищого рангу

Візит графа Потоцького залишив по собі присмак гострої отрути. Цей старий лис прийшов під виглядом дружнього візиту, але насправді просто хотів потішити себе, споглядаючи, як витончено тріщить гордість Констанції. Його слова про те, що Джакомо Казанова проміняв її вишукане товариство на дешеві викрутаси прими Олімпії, досі стояли у вухах. Потоцький тонко посміхався, натякаючи, що великий спокусник просто злякався її неприступності. Його підбурювання впали на родючий ґрунт — нарцисичне серце Констанції палало від гніву.

Як він смів?! Проміняти її, майбутню графиню Родзинську, на театральну комедіантку, яка розважає публіку за гроші?!

Констанція ходила по розкішній залі, шелестячи важким шовком сукні. Граф Родзинський був земельним магнатом неймовірних масштабів, його статки відкривали будь-які двері Галичини, і вона надто довго йшла до цього шлюбу, щоб зараз усе зруйнувати. Один невірний крок, один скомпрометований лист до Джакомо — і Родзинський скасує весілля. Ризикувати було не можна. Але й дозволити Казанові піти переможцем, упевненим, що це він кинув її, вона не могла.

Вона мала змусити його знову бігати за собою. Змусити його відчути повне фіаско від власного вибору.

— Юліано, підійди до мене, — тихо, але владно покликала Констанція.

З тіні кімнати вийшла її далека кузина — збідніла шляхтянка, яка виховувалася при ній і виконувала роль особистої секретарки. Юліана була розумною, відданою і, головне, мала бездоганний, легкий почерк, зовсім не схожий на округлі літери самої Констанції.

— Ти візьмеш цупкий папір без моїх вензелів, звичайне чорнило і напишеш те, що я скажу, — очі Констанції блиснули холодним азартом. — Жодного імені. Жодного підпису. Це має виглядати як лист від стороннього спостерігача, можливо, від когось із друзів самого графа Родзинського чи Потоцького, хто висміює Джакомо за його ганебний вибір. Він має прочитати це і згоріти від сорому за те, що виявився слабаком.

Юліана вмочила перо в чорнильницю. Констанція почала диктувати, карбуючи кожне слово, ніби забивала цвяхи в труну репутації великого маніпулятора:

«Ах, Джакомо... так швидко здатися. А Ви здавалися для всіх іграком найвищого рангу. Мда, це фіаско. Повне ганебне фіаско для видатного залицяльника... щоб отримати ляпаса від найшикарнішої жінки Львову і задовільнитися дешевою доступною підробкою».

Юліана вивела останню літеру і підняла очі на кузину:
— Це... жорстоко, Констанціє. Це спалить його еґо дотла.
— Він на це заслужив, — холодно відрізала майбутня графиня Родзинська. — Нехай знає, що його дешевий спектакль з Олімпією нікого не обманув. Він просто втік, бо злякався справжньої королеви. Запечатай це воском без печатки і віддай посильному на площі Ринок. Нехай передадуть Джакомо просто в руки.

Юліана обережно промокнула свіжі чорнила на цупкому, сірому папері. На аркуші не було жодних вензелів чи водяних знаків, які могли б видати шляхетне походження Констанції. Навіть папір був куплений у звичайній лавці на околиці Львова.

Констанція підійшла до кузини впритул, її очі звузилися, а голос став тихим і гострим, як лезо:

— А тепер слухай мене уважно, Юліано. Помилка коштуватиме нам усього. Граф Родзинський — це не просто багатій, це велика акула, яка звикла бачити будь-яку брехню наскрізь. Якщо він хоч на мить запідозрить, що я пишу листи іншому чоловікові, він зірветься з гачка. Ми маємо діяти так, щоб цей лист ударив по Джакомо, але тінь не впала на мене.

Юліана затамувала подих.

— Ти не підеш до його будинку сама, — продовжувала інструктувати Констанція, загинаючи пальці. — Зараз ти знімеш свій сукняний капор і одягнеш стару темну шаль нашої економки. Сховай обличчя. Вийдеш через чорний хід для прислуги. Твій шлях лежить на площу Ринок, але не до самого Казанови. Знайди там жебрака чи хлопчика-газетяра. Дай йому срібну монету. Таку, щоб він не ставив зайвих запитань, але й не занадто велику, аби це не викликало підозр.

Констанція дістала з шухляди брусок звичайного темного воску, яким зазвичай запечатували посилки з купецькими товарами, і розплавила його над свічкою.

— Жодних фамільних печаток. Притисни вісок просто пальцем, Юліано. Твій відбиток ніхто не впізнає. Посильний має передати цей лист не самому Казанові, а його слузі на заїжджому дворі. Якщо Джакомо почне розпитувати хлопчину, той опише лише «жінку в темній шалі, яка розчинилася в натовпі».

Констанція випрямилася, її шовкова сукня зашелестіла, повертаючи їй образ майбутньої графині Родзинської.

— Нехай цей видатний залицяльник думає, що над його ганебним фіаско сміється все місто. Нехай шукає автора серед чоловіків із компанії Потоцького чи шляхтичів, які вчора бачили його сором. Він буде лютувати, шукатиме ворога в тіні, але ніколи не зможе довести, що цей ляпас прилетів від мене. Іди, Юліано. І не озирайся.

Кузина мовчки кивнула, загорнула анонімку в шовкову хустку, накинула на голову темну шаль і тихо вислизнула за двері. Констанція залишилася в кабінеті одна. На її губах блукала тріумфальна посмішка. Вона була в цілковитій безпеці, її «велика акула» Родзинський нічого не дізнається, а Джакомо Казанова сьогодні ввечері отримає отруту, яка повільно спалить його гордість дотла.