Грандіозний раут у князя Августа Олександра Чорторийського і поспіх

Грандіозний раут у львівському палаці Руського воєводи, князя Августа Олександра Чорторийського, став головною світською подією зими 1766 року. Цей пишний прийом був запланований ще задовго до початку знаменитого Контрактового ярмарку і став настільки значущим, що згодом сам Джакомо Казанова задокументує його на сторінках своїх всесвітньо відомих мемуарів. Двоповерхова резиденція князя цього вечора сяяла тисячами воскових свічок, які відбивалися у величезних венеційських дзеркалах. Каштеляни у підбитих соболем кунтушах, вельможні магнатки у французьких шовкових сукнях, закордонні дипломати та церковні ієрархи заповнювали зали. Повітря було наскрізь просякнуте пахощами дорогої пудри, заморських парфумів та ароматом підігрітого угорського і токайського вин, яке слуги розносили на срібних тацях. Найкраща капела міста на хорах вигравала вишукані італійські менуети, задаючи тон цьому параду марнославства й розкоші.

Саме цей великий бал у воєводи Чорторийського став головним орієнтиром для Рудницького та Потоцького. Їм довелося діяти на межі людських можливостей і з шаленою швидкістю крутити маховик своєї інтриги, щоб устигнути провернути технічну частину афери до початку прийому. Пастка мала зачинитися саме тут, під пильним наглядом самого воєводи та сотні найвпливовіших свідків краю. Змовники зустрілися у зачиненому кабінеті, коли до рауту залишалися лічені години. Потрібно було роздобути зразки почерків, найняти фальсифікатора та скласти тексти фатальних листів.

Почерк Констанції дістали швидко — з офіційного запрошення, яке вона власноруч підписувала. А от із венеційцем довелося помудрувати: люди графа перехопили розписку Казанови, яку той залишив у шинку після гри в карти. Для делікатної роботи вони залучили перевіреного писаря з міського магістрату — справжнього генія каліграфії, здатного бездоганно повторити будь-який розчерк пера.

  Поки писар гострив гусяче перо, Потоцький швидко диктував йому тексти, тонко розраховуючи кожен удар. У першому листі, написаному вишуканим італійським нахилом літер «від Казанови», венецієць нібито палко визнавав поразку перед багатством Рудницького, але благав Констанцію про коротку таємну зустріч під час третього менуету в оранжереї палацу — лише для того, щоб востаннє поглянути на жінку, яка зуміла підкорити його розум. Другий лист, виведений впевненим і граційним почерком «від Констанції», призначався Казанові. У ньому горда львівська красуня нібито кидала венеційцю інтелектуальний виклик, натякаючи, що золото Рудницького — це лише її статус, а от справжню розмову вона готова продовжити без свідків у тій самій оранжереї палацу воєводи.

Писар акуратно присипав чорнило дрібним піском, а Потоцький згорнув обидва листи у витончені трикутники, скріпивши їх фальшивими печатками. Все було готово. Листи мали непомітно передати адресатам відразу після початку прийому, змусивши їх збігтися в пастку, як метелики на вогонь.