Жива газета старого Львова

  Новина про те, що пані Констанція прийняла топази та дала офіційну згоду на шлюб із Рудницьким, затопила Львів швидше, ніж повенева Полтва. У ті часи місто ще не мало регулярних друкованих газет із пікантною світською хронікою, але інформаційна мережа галицької столиці працювала бездоганно, мов швейцарський годинниковий механізм. Роль преси виконували людські язики, і ця «жива газета» розносила плітки з шаленою швидкістю.

Маховик чуток запустився в ту саму хвилину, коли карета пана коморника, офіційного свата,  від'їхала від брами маєтку Констанції. Першими екстрений випуск «новин» видали гайдуки та кучери, які чекали на вулиці. Поки коморник виголошував у залі пишні промови, його слуги на ганку вже встигли перемити кістки всім присутнім і роздзвонити челяді Констанції, що в оксамитовій шкатулці лежать саме родинні топази. За чверть години ця звістка через кухарок та праль виплеснулася за межі маєтку — прямо на галасливі ринкові площі.

Наступними естафету перехопили пани «новинарі» — збіднілі шляхтичі, які заробляли на життя тим, що професійно збирали міські плітки і продавали їх вельможам за обідом. Вони кинулися по львівських палацах, кав'ярнях та шинках, на ходу прикрашаючи історію новими соковитими деталями. Вже пообіді у модних цукернях на площі Ринок, де пахло паленою кавою та колоніальними прянощами, вельможне панство тільки й обговорювало майбутні змовини. Шляхтичі передавали плітку з вуст у вуста, смакуючи кожен нюанс: скільки каратів у камінні, яку сукню замовляє наречена і як спритно Констанція притисла фінансову акулу до стіни.

Джакомо Казанова дізнався про це в одній із таких кав'ярень, схованій у затінку кам'яниці під левом. Він сидів біля вікна, ліниво спостерігаючи за метушнею галасливого львівського натовпу. Свіжу порцію міських пліток йому приніс власний слуга, який щоправда повернувся з торгової площі. Хлопець, задихаючись від азарту, нахилився до вуха господаря і змовницьки зашепотів, переказуючи все, про що гуділо місто: коморник, згода, родинні топази і шалена підготовка до великих змовин, яку Рудницький запустив на повну потужність.

   Венецієць не зронив ні слова. Він повільно опустив порцелянову чашечку на блюдце, і звук цього дотику вийшов трохи гучнішим, ніж вимагали пристойні манери. На його губах з'явилася тонка, ледь помітна усмішка, але в глибині темних проникливих очей спалахнув холодний аналітичний вогонь. Розум математика та досвідченого шпигуна почав миттєво, деталь за деталлю, складати розрізнені шматочки пазла в єдину картину.

Перед його мисленим поглядом знову постала вчорашня сцена. Щоб завоювати прихильність неприступної Констанції та заманити її у своє ліжко, Джакомо розщедрився на жест істинного венеційського кавалера. Він витратив шалені гроші, викупивши у міських садівників найкращі, найдорожчі квіти, якими засипав її поріг. Це була витончена облога, гра розуму та пристрасті.

Але Рудницький, цей пихатий нарцис, вирішив показати, що всі ці залицяння приїжджого італійця — лише дитячі забавки бідняка. Щоб утерти ніса Казанові, магнат пригнав під браму Констанції елітного арабського скакуна з тих самих Львівських контрактів. І, наче на знущання, квіти, які з таким трепетом вибирав Джакомо, висіли прямо на гриві та сідлі цього породистого жеребця. Цим жестом Рудницький публічно продемонстрував усьому Львову: те, на що Казанова витрачає останні статки, для нього — лише дешева підстилка під копита його коня.

Констанція тоді розіграла обурення, гордо відкинувши скакуна і заявивши, що приймає такі подарунки лише від чоловіка.

І ось тепер — її миттєва згода на шлюб.

Пазл склався ідеально. Венецієць зрозумів усе. Ця розкішна львівська мадам ні хвилини не думала про нього серйозно. Вона просто використала його! Використала його гучне ім'я, його залицяння та його дорогі квіти як ідеальну приманку, щоб роздратувати, зачепити за живе ревнивого нарциса Рудницького. Вона розпалила в магнаті хижацький азарт, змусила його збожеволіти від заздрощів до Казанови, а потім майстерно закинула петлю шлюбу, коли той спробував похизуватися багатством. Вона захомутала найбільшу фінансову акулу Червоної Русі, а Джакомо в цій грі виявився лише зручним інструментом у жіночих руках.

Казанова знову подивився у вікно, і його посмішка стала гострішою за бритву. Констанція зіграла блискуче, тут нічого не скажеш. Вона думала, що обвела навколо пальця і свого багатого нареченого, і всесвітньо відомого венеційського спокусника. Але вона зробила одну фатальну помилку — вона занадто рано повірила у власну перемогу. Джакомо Казанова ніколи не дозволяв використовувати себе безкоштовно. Гра тільки починалася, і тепер він з іще більшим азартом чекав на майбутній раут у воєводи.