Львівські інтриги

   — Ми маємо діяти негайно, — Потоцький різко подався вперед, і в його очах спалахнув неприхований азарт. — Казанова не засидиться у Львові надовго. Птахи такого польоту звикли міняти гнізда швидше, ніж світські дами — рукавички. Якщо італієць поїде, вся наша комбінація розсиплеться, мов картковий будинок. Ми втратимо єдину наживку, на яку ця горда рибка клюне без роздумів.

Рудницький важко зітхнув, розгладжуючи пальцями закривавлену хустку, але в його погляді вже не було колишньої люті — лише холодна, розважлива згода.

— Тоді не будемо марнувати часу, — глухо відповів магнат. — Що я маю зробити?

— Уже за два дні, на найближчому рауті у воєводи, ти оголосиш про свої заручини, — Потоцький задоволено посміхнувся. — Зроби це з королівським розмахом, як умієш лише ти. Ти — найбагатший магнат Червоної Русі, перед чиїм золотом відчиняються будь-які двері. Львів має затремтіти від заздрощів. Замов найкращих музик, випиши бочки угорського вина, змусь слуг сипати під ноги гостям пелюстки троянд. Нехай твій жест виглядатиме як безумство закоханого чоловіка, якого Констанція нарешті підкорила своєю неприступністю. Вона повинна повірити, що ти приповз до її ніг на колінах, тримаючи в руках ключі від усіх своїх скарбниць.

— Добре, — Рудницький стиснув зуби. — Я влаштую їй такий тріумф, від якого у неї запаморочиться голова.

— А я, мій дорогий друже, особисто піділлю першу краплю отрути в її солодкий келих успіху, — очі графа хижо звузилися. — Нанесу візит ввічливості нашій майбутній «нареченій».

  Наступного дня граф Потоцький виказав Констанції високу честь, завітавши до її салону під час традиційного пообіднього чаювання. За тогочасним світським етикетом, це був ідеальний час для невимушених візитів, коли шляхта обмінювалася останніми новинами, не обтяжуючи себе суворим церемоніалом.

Констанція зустріла його у вітальні, витончена й спокійна, мов мармурова статуя. Граф вишукано вклонився, торкнувшись губами її прохолодної руки, і прихильно прийняв чашку ароматного напою.

— Ах, графиню, — невимушено почав Потоцький, відкидаючись на спинку шовкового крісла й граючи срібною ложечкою. — Львів став неймовірно нудним містом. Самі лише розмови про податки, суди та нові примхи коронного гетьмана. Якби не останні плітки, я б помер від туги в цих чотирьох стінах.

Констанція ледь помітно посміхнулася кутиками губ, тримаючи спину бездоганно рівно.
— Невже світське товариство знайшло нову тему для обговорення, графе? Здається, останнім часом усі лише й робили, що рахували вартість білого скакуна, якого мені так необачно намагалися нав'язати.

Потоцький удавано засміявся, замахавши рукою.
— О, це вже вчорашній сніг! Рудницький, звісно, зачеплений за живе, але його гордість — ніщо порівняно з тією бурею, яку викликав у місті приїзд цього італійського авантюриста.

Констанція ледь підняла брову, демонструючи легку світську цікавість.
 Потоцький нахилився трохи ближче, стишуючи голос до довірливого напівшепоту, наче ділився найбільшою таємницею. 

— Учора я мав вечерю у графині Тарновської. О, ви ж знаєте її кузину, пані Ельжбету? Та ще строга моралістка, яка зазвичай дивиться на чоловіків, мов святий інквізитор на єретиків. Так от, люба Констанціє, пані Ельжбета провела з цим венеціанцем лише одну ніч... і, запевняю вас, вона досі не може прийти до тями від захвату!

Констанція легенько поставила порцелянову чашечку на блюдце. Звук вийшов трохи гучнішим, ніж вимагали пристойні манери.

  — Невже? — промовила вона, намагаючись зберегти байдужий тон, але в її очах промайнув ледь помітний вогник.

— О, вона вихваляла його так, наче зустріла самого Амура! — змовницьки підмигнув Потоцький. — Пані Ельжбета шепотіла мені на вушко, що його розум гостріший за бритву, а манери здатні змусити забути про все на світі — про обов'язок, честь і навіть про шлюбні обітниці. Вона стверджує, що жоден чоловік у світі не здатний подарувати жінці такого блаженства, як цей італієць. Він наче читає потаємні бажання душі, про які сама жінка боялася собі зізнатися. Шкода лише, що цей гріховний янгол затримається у нашому Львові заледве на тиждень-два. Його вже кличуть до Петербурга.

Потоцький замовк, пригубивши чай і краєм ока спостерігаючи за своєю співрозмовницею. Він бачив, як під тонкою шкірою на шиї Констанції прискорено забилася жилка. Отруту було впорснуто бездоганно: наживка у вигляді загадкового недосяжного венеціанця, який зводив з розуму найнеприступніших жінок, ідеально лягла на благодатний ґрунт її безмежного самолюбства.