Чоловіча солідарність проти однієї жінки

 Кришталевий келих розлетівся у важкій руці магната Рудницького. Червоне вино, невідрізненне в напівтемряві кабінету від справжньої крові, густо заплямувало білу шовкову манжету. Звук розбитого скла все ще стояв у вухах, але в самому приміщенні панувала задушлива  тиша.

Потоцький не поспішав. Він спостерігав за цією сценою з витонченим задоволенням людини, яка щойно зуміла перекласти вантаж власного приниження на чужі плечі. Граф повільно пройшовся вздовж важкої книжкової шафи й нарешті зупинився. Його голос, що щойно повернув Рудницького до тями після нищівної правди, знову перейшов на м'який, майже довірливий півшепіт.

Рудницький підвів важкий, налитий люттю погляд, але поступово ця гаряча чоловіча лють у його очах почала застигати, перетворюючись на  прораховану рішучість. Обличчя магната скресло від усвідомлення реального стану своїх справ, і на його губах з'явилася перша  посмішка.

— Я знаю, що буду робити, — глухо, крізь зуби процедив він, затискаючи порізану долоню хусткою. — Я просто викреслю її з життя. Перестану помічати, наче цієї жінки ніколи не існувало в природі. Нехай Констанція приходить на бали, виставляє себе королевою, але для мене вона вмить стане порожнім місцем. Я зачиню перед її носом двері своєї карети, не відповім на жоден її лист і навіть не подивлюся в її бік, якщо вона стоятиме за крок від мене. Я розірву всі контакти з нею повним мовчанням. Ба більше — я демонстративно наближу до себе інших львівських красунь. Буду марнувати на них золото прямо у неї на очах, даруватиму клейноди, купуватиму діаманти. Нехай вона, ця прорахована до міліметра істота, збоку спостерігає, як мої скрині відкриваються для кожної, окрім неї. Нехай тепер сама бігає за мною, намагаючись повернути мою увагу. Моє абсолютне крижане ігнорування спалить її гордість швидше, ніж будь-яка дуель.

 Потоцький тихо, ледь чутно розсміявся. Цей сміх був коротким і холодним.

— Твоя ідея не варта нічого, Рудницький. Твоє раптове, демонстративне ігнорування — це не перемога. Це розписане у власному безсиллі свідоцтво.

Рудницький різко повернувся, насупивши брови:
— Що?

— Подумай сам, графе, — Потоцький підійшов ближче, і його очі хижо звузилися. — Весь Львів знає, як ти зробив їй подарунок нечуванної щедрості. Весь світський бомонд бачив твоє королівське залицяння — того білого дорогого скакуна, якого вона так зухвало завернула назад. І раптом, наступного ж дня, ти починаєш обходити її стороною та ховати погляд за спідницями інших жінок? Це виглядатиме нелогічно. Це не буде сприйнято як твоя гордість чи велич. Констанція миттєво переграє тебе. Вона виставить тебе перед усім містом звичайним ображеним хлопчиком, який просто забився в куток, бо його подарунок не прийняли. Твоє мовчання виглядатиме як дитяча образа, штучна і передбачувана. Це буде її абсолютний виграш. Кожен шляхтич у цьому місті зрозуміє, що ти просто образився на ляпас жінки, а Констанція отримає свій тріумф, бо зламала тебе одним своїм «хочу заміж». Ти лише підтвердиш її всевладність, поводячись як вередлива дитина.

Магнат застиг, важко обдумуючи слова Потоцького. Його поранене чоловіче ego болісно здригнулося. Розум гарячково чіплявся за колишні думки, намагаючись знайти хоч якийсь вихід, але логіка Потоцького різала безжально. Рудницький розумів, що його спроба сховатися за демонстративною байдужістю справді виглядатиме жалюгідно перед очима всього Львова. Він дійсно ставав у цій мізансцені хлопчиком, який програв гру великій жінці.

— Тоді що ти пропонуєш? — глухо запитав він.

— О ні, у мене є набагато краща ідея, — Потоцький хижо посміхнувся. — Завтра ти оголосиш світському Львову про свою згоду. Ти оголосиш на все місто, що її відмова підкорила твоє серце, і ти приймаєш її умову. Ти заявляєш, що готовий одружитися на ній.

Рудницький здригнувся, його обличчя вмить потемніло від гніву, а пальці стиснулися в кулак так, що біла хустка знову забарвилася червоним.

— Навіщо я буду це робити?! — гостро, майже з криком вибухнув магнат, подаючись усім тілом вперед. — Вона мене прагне лише заради грошей, зневажила мій дарунок, а я повинен стати перед нею на коліна й віддати їй свої скрині?! Ти збожеволів, Потоцький!

— Та ні, слухай далі, — м'яко зупинив його Потоцький, поклавши руку йому на плече й змушуючи знову сісти. Його голос повернувся до того самого отруйного півшепіту. — Не переривай гру на першому ході, графе. Ти оголосиш про шлюб так гучно, щоб кожна пліткарка у Львові не мала жодних сумнівів. Констанція має захлинутися цим тріумфом. Її холодний розум має повністю заснути, засліплений власною перемогою. А коли риба повністю заковтне наживку, ми зробимо наступне.

Потоцький витягнув два однакові аркуші цупкого паперу.

— Перший удар ми нанесемо по марнославству Джакомо Казанови. Наш іноземний гість пробуде у Львові лічені дні, а отже, він голодний до еротичних перемог. Ми напишемо Джакомо листа нібито від самої Констанції. Наш писар виведе витончені жіночі літери. У цьому листі вона зізнається, що змушена прийняти твою пропозицію лише через твої мільйони, але її серце і тіло палають пристрастю до венеціанського мага. Вона попросить його про таємне нічне побачення в павільйоні, обіцяючи подарувати йому незабутню ніч перед тим, як одягнути золотий зашморг твого шлюбу. Казанова занадто самовпевнений, щоб запідозрити пастку. Красива жінка, яка от-от дістатися найбагатшому магнату, сама падає йому в руки — для нього це найвищий еротичний трофей. Він прилетить туди на крилах свого его, впевнений, що наставить тобі роги за крок до вівтаря.

Рудницький затих, його лють миттєво змінилася глибокою увагою, а погляд прикувався до губ Потоцького.

— А другий лист? — тихо запитав магнат.

— А другий лист ми напишемо їй від імені Казанови, чийого почерку вона теж не знає, — Потоцький хижо посміхнувся. — Ми складемо для неї текст від імені Джакомо, від якого у будь-якої панни затремтять коліна. Напишемо, що італієць скорений її величчю, але не сміє зазіхати на її дівочу недоторканність, яку вона так гордо несе до твого вівтаря. Натомість він запропонує їй іншу пристрасть, яка залишається вічною таємницею між тілами й не залишає жодних фізичних слідів. Напишемо, що він прагне припасти до її ніг, піднятися вище, до самого лона її жіночої величі, але як смиренний раб. Що його палкий венеціанський язик прагне пити солодкий нектар з її найпотаємнішої квітки, залишаючи саму лілею її цноти абсолютно незайманою і чистою для твого шлюбного контракту. Жоден чоловік перед вівтарем не викриє цей таємний гріх губ і подиху. Це еліксир, перед яким її елітарний розум здасться без бою. Вона вирішить, що перехитрила весь світ: отримає пік насолоди від легендарного коханця, але залишиться чистою для вінця.