Рівняння з трьома невідомими: як его графа, азарт Казанови та холодний розум Констанції зійшлися в один смертельний хід

  На шахівниці Львова розігрувався унікальний, досі не бачений ендшпіль, де зійшлися три абсолютні, досконалі у своєму егоїзмі нарцисичні натури. Це не був класичний любовний трикутник — це була тристороння війна за повне ментальне домінування, де кожен прагнув бачити суперників на колінах, визнавших його абсолютну вищість.

Граф Рудницький діяв як класичний володар території. Його нарцисизм живився усвідомленням власної всемогутності, безмежного багатства та статусу господаря галицьких земель. Для нього Казанова був лише нахабним зайдою, європейським шляхтичем-вискочкою, якого слід було розчавити публічно, як набридливу муху, продемонструвавши місту нікчемність іноземного блиску перед вагою місцевого золота. Констанція ж для графа була найдорожчим трофеєм, короною, яка мала увінчати його тріумф.

Джакомо Казанова відповідав на це витонченим хижим нарцисизмом всесвітнього авантюриста. Його его не потребувало золотих копалень — воно трималося на вірі у власний геній, інтелект та магічну владу над людьми. Поставити на місце пихатого галицького магната, обіграти його на його ж полі за допомогою розуму та підступності — це був той найвищий небезпечний азарт, заради якого Джакомо жив. Констанція для нього була не просто жінкою, а дзеркалом, у якому він прагнув бачити відображення свого власного величного тріумфу.

А на вершині цього трикутника стояла Констанція — найнебезпечніший гравець, чий нарцисизм був загорнутий у шовк бездоганних манер та крижаного розрахунку. Вона не збиралася бути призом у чоловічій грі. Вона прагнула сама керувати фігурами, отримуючи хворобливе, майже фізичне задоволення від того, як два найсильніші хижаки міста рвуть один одного на шматки заради її усмішки.

  Хвиля світського шепоту нарешті досягла її покоїв. Констанція повільно підійшла до вікна і відгорнула важку оксамитову штору. Внизу, посеред вулиці, оточений натовпом роззяв та підсміювачів, стояв розкішний білий арабський скакун, на чиїй вуздечці жалюгідно висіли пожовклі, зів'ялі бутони ранкових троянд.

У грудях Констанції спалахнуло дике, тріумфальне торжество. Її его лікувало. План Казанови розсипався на порох, а витончений, жорстокий хід графа Рудницького продемонстрував усьому Львову, на що здатні чоловіки заради неї. Вона перемогла обох, навіть не виходячи з кімнати.

Проте в її красивій голові вже на шаленій швидкості прокручувалися варіанти наступного ходу. Констанція була надто прагматичною, щоб просто тішитися моментом. Вона чітко усвідомила: їй потрібен не цей красивий кінь, і тим паче не збанкрутілий у її очах італієць. Вона хоче повністю заполучити самого графа Рудницького — з усім його статусом, золотом та колосальним впливом.

Вона заплющила очі, вираховуючи комбінацію. Перша думка була геніальною у своїй підступності: публічно відмовитися від коня. Веліти слугам вивести тварину назад на площу і голосно, під запис місцевих пліткарів, оголосити: «Я не можу прийняти такий неймовірно коштовний подарунок від чужої людини. Подібні дарунки роблять лише законним дружинам». Це був би нокаут для Рудницького. Це змусило б графа, затиснутого в лещата власного гонору та світських пристойностей, зробити їй офіційну пропозицію руки та серця, щоб зберегти обличчя.

Але в цей момент у гру вступила її чистокровна невикорінна меркантильність. Поглянувши на статного, породистого арабського скакуна, який сам по собі коштував ціле багатство, Констанція відчула внутрішній спротив. Просто так віддати такий діамант? Випустити з рук реальну, дорогу цінність заради стратегічної гри, яка ще невідомо чим закінчиться? А раптом граф розлютиться і відступить?

Її єство завагалося, розриваючись між тонким психологічним розрахунком майбутньої графині та жадібністю прожогом меркантильної хижачки. Вона стояла біля вікна, барабанячи пальчиками по підвіконню, гарячково вирішуючи, що принесе їй більше вигоди: красивий жест кришталевої чесноти чи негайне володіння розкішним живим трофеєм.

   Коливання Констанції тривали недовго — стратегічний, холодний розум нарцисичної хижачки швидко взяв гору над миттєвою жадібністю. Вона усвідомила, що прийняти коня зараз означало б визнати себе переможеною у першому ж раунді, погодитися на роль коштовного трофея, купленого за галицькі дукати. А Констанція прагнула більшого — вона хотіла володіти самим покупцем.

Згідно із жорсткими правилами світського етикету, прийняття незаміжньою дамою такого неймовірно дорогого подарунка від чоловіка, який не був її офіційним нареченим, миттєво зганьбило б її репутацію, перетворивши в очах львівського бомонду на звичайну утриманку. Констанція ж збиралася використати ці святенницькі закони пристойності як ідеальну зброю проти самого графа.

Вона різко відвернулася від вікна, і на її обличчі знову заграла та сама щира, задоволена посмішка королеви, яка щойно прорахувала матову комбінацію.

— Яринко! — крикнула вона, викликаючи покоївку. — Негайно клич управителя. І подбай, щоб на ганку зібралося якомога більше зівак. Увесь Львів має почути мою відповідь графові.

  За кілька хвилин на подвір’ї перед будинком розігрався другий акт львівського перформансу. Головний управитель Констанції, тримаючи в руках срібне таця, урочисто підійшов до конюха Рудницького, який тримав під вузди білого арабського скакуна. Навколо миттєво затих натовп, затамувавши подих у передчутті нової світської сенсації.

— Передайте його сіятельству графу Рудницькому, — гучним чітким голосом, що лунав на всю площу, проголосив управитель, — що панна Констанція безмежно вражена його щедрістю та витонченим почуттям гумору щодо зів’ялих троянд іноземного гостя. Проте вона змушена повернути цього розкішного скакуна назад до графських стаєнь. Панна вважає, що не має жодного права приймати настільки коштовні дарунки від чужої людини. Адже подібні подарунки благородні чоловіки роблять лише своїм законним дружинам.

Натовп ахнув. Хвиля шепоту, наче цунамі, прокотилася вулицею і рушила далі — до цукерень, клубів і трактирів.