Контрстратегія світської відьми

  Проте Джакомо Казанова припустився однієї, можливо, фатальної для його нарцисичного его помилки. Він міряв львівське жіноцтво мірками паризьких кокеток чи венеціанських куртизанок, які легко танули від першого ж прояву чоловічої уваги. Графиня Констанція не була ні першою, ні другою. Вона не була дурною і, тим паче, не була профаном у таємних війнах людського самолюбства.

У вищому світі Львова про неї пошепки говорили як про «світську відьму» — і не через чорну магію, а через її моторошну, майже надприродну здатність читати чоловічі душі, наче відкриті книги. Констанція сама була витонченою маніпуляторкою вищого ґатунку, хижачкою, яка роками живилася емоціями підкорених нею вельмож. Вона знала анатомію чоловічого гонору так само бездоганно, як Казанова — математику картярської гри.

  Перший етап плану Казанови — його раптове, демонстративне зникнення з її горизонту та занурення у цілковитий, прорахований ігнор — не став для неї несподіванкою. Джакомо знав, що час у Львові невблаганно збігає, і він не має в запасі місяців для класичної облоги. Його тактичний відступ тривав усього якихось сорок вісім годин — але у шаленому, спресованому ритмі «Львівських контрактів», де за добу вирішувалися долі цілих маєтків, ці дві доби здавалися світським сезоном. Інша жінка на її місці за цей час прокрутила б у голові сотні сценаріїв, караючись догадками й божеволіла від образи, але Констанція лише зневажливо знизала плечима. Вона чудово розуміла правила цієї прискореної гри.

Поки венеціанець вичікував у затінку, впевнений, що кожна година його відсутності карає її, графиня Констанція аж ніяк не скучала і сльози не лила. Вона навмисно відмовилася від відвідування гучних світських раутів, аби не дати Джакомо жодного шансу випадково перетнутися з нею поглядом і порушити його ж власну гру. Натомість вона провела ці два дні у своїх покоях, присвятивши час вишуканим приватним розвагам, які так полюбляли жінки її кола. Вона ліниво гортала сторінки останнього французького роману, привезеного з Парижа, вела довгі, повні іронії щоденникові записи та годинами грала на клавесині, підбираючи складні італійські пасажі. 

Джакомо, дізнавшись через своїх інформаторів про її затворництво, щиро повірив, що його театральний тріумф повністю розчавив її гордість, і Констанція просто побоялася знову позоритися перед вищим світом. Він вважав, що вона сховалася, ображена і переможена. Йому це було винятково на руку. У його голові миттєво народився новий етап пастки — витончений, завуальований крок, який мав виглядати як жест примирення, але насправді був психологічним гачком.

Щоправда, ця гра вимагала нових фінансових вливань. Увесь свій гучний картярський виграш Джакомо до останнього дуката залишив за кулісами театру, розплатившись із акторами. Але авантюрист такого масштабу ніколи не залишався без копійки. У його дорожній скрині, під надійним подвійним дном, завжди лежала недоторканна «золота заначка» — важкі венеціанські цехіни, які він беріг для особливих випадків, а також відкриті векселі європейських банкірів, що забезпечували йому безбідне існування в будь-якій столиці. До того ж, каштелянова Анна Камєнецька, у якої він гостював, забезпечувала свого фаворита абсолютно усім, звільняючи його від дрібних побутових витрат. Тому на нову провокацію Казанова витрачав власне золото з легкою душою — для грандіозного нарциса це були не витрати, а інвестиція в майбутнє тріумфальне підкорення.

   На третій ранок її покої заповнив ледь помітний, п'янкий аромат венеціанських парфумів. Слуга з глибоким поклоном заніс до кімнати оберемок розкішних, сліпучо-білих троянд. Квіти були неймовірними — пригнічені ранковим весняним морозом, із застиглими краплями роси на пелюстках, вони коштували шалених грошей, які люди Джакомо заплатили в приватних оранжереях, викупивши весь ранковий зріз. До них не було додано жодного імені, жодної записки, але аромат розкривав автора бездоганно. 

Констанція повільно підійшла до пишного букета, ліниво торкнулася пальчиком ніжного пуп'янка, і на її обличчі розцвіла щира задоволена посмішка. Вона була в захваті.

— О, прекрасно, — тихо, з глибоким задоволенням промурмотіла вона сама до себе, і її очі спалахнули переможним вогнем. — Я надзвичайно полюбляю квіти. Особливо такі.

Цей жест не просто порадував її — він доверху наповнив її власну нарцисичну чашу. Констанція аж ніяк не відчувала себе в пастці чи підкореною. Навпаки, її тішило кожне зухвале, епатажне зусилля, яке цей чоловік припускав заради неї. Вона почувалася абсолютно винятковою, приймаючи ці розкішні троянди як законну данину королеві від хижака, який думав, що перехитрив її. Вона дозволить йому вірити, що його план таємного «вибачення» працює бездоганно, заздалегідь прораховуючи, скільки коштуватиме Казанові кожна з цих білих пелюсток у їхній майбутній неминучій зустрічі.