Бенефіс венеційського мага

  Зала палацу Чарторийського гула від голосів львівської знаті. Світло сотень свічок відбивалося у кришталевих келихах з угорським вином та діамантах на шиях дам. Проте вся увага гостей була прикута до центру зали, де венецієць влаштував справжній театр одного актора.

Спочатку це була математика та азарт. Казанова сидів за картярським столом для фараона. З легкістю мага він тасував колоду, попутно вираховуючи ймовірності наступних карт усім на подив. Коли один із місцевих шляхтичів спробував звинуватити його в чаклунстві, Джакомо лише розсміявся і прямо на серветці вивів складну математичну формулу ймовірностей Бернуллі, довівши, що його виграш — це чистий розрахунок розуму, а не магія.

За мить фокус уваги змінився. Зачувши суперечку про давньогрецьку поезію між двома професорами, Казанова невимушено підійшов до них. Не перериваючи бесіди, він почав декламувати Іліаду Гомера  мовою оригіналу, миттєво перекладаючи її вишуканою французькою, а потім римованою італійською. Дами затамували подих від мелодійності його голосу, а професори лише спантеличено перезиралися, визнаючи поразку.

Але найбільший фурор венецієць залишив наостанок. Коли мова зайшла про моду на алхімію та таємні науки, Казанова попросив у слуг кілька простих речей: келих води, дрібку солі, порошок сірки та срібний перстень одного з гостей. Змішавши інгредієнти у певній пропорції за допомогою крихітного флакона, який він завжди носив у кишені камзола, Джакомо змусив воду в келиху спочатку спалахнути яскраво-зеленим полум'ям, а потім перетворитися на густу, сріблясту рідину, що не розливалася.

—Справжня магія, панове, — підсумував Казанова, повертаючи неушкоджений перстень і зухвало підмигуючи Констанції, яка спостерігала за цим з-за свого віяла, — це знання законів природи. Ну і, звісно, вміння правильно їх подати.

    Графиня Констанція була визнаною перлиною львівського вищого світу, жінкою, чия краса межувала з мистецтвом. На тому вечорі вона виглядала бездоганно в сукні з важкого ліонського шовку кольору нічної фіалки, яка вигідно підкреслювала її тонку, майже прозору порцелянову шкіру. Мода того часу вимагала пишності, але Констанція мала ту рідкісну вроджену грацію, яка робила її рухи невагомими.

Її висока зачіска, припудрена за останнім паризьким звичаєм, була прикрашена лише однією ниткою великих перлин, що спускалися на витончену лінію шиї. Але найбільшою її зброєю були очі — глибокі, кольору темного бурштину, в яких ховалися водночас і наївна дівоча цікавість, і гострий, проникливий розум. Навколо неї завжди вився рій палких шанувальників: місцеві магнати, заїжджі французькі маркізи та молоді офіцери готові були стрілятися на дуелях за один лише її прихильний погляд чи право запросити на менует. Вона звикла до цього шаленого поклоніння і приймала його з холодною, звичною грацією королеви.

Проте сьогодні все змінилося. Рій її залицяльників ніби розчинився у повітрі, перетворившись на безликий фон. Вся її світська стриманість, яка роками захищала її від настирливих чоловіків, розсипалася під натиском блискучого бенефісу венеційця.

Констанція стояла біля мармурової колони, абсолютно забувши про своє шовкове віяло, яке нерухомо застигло в її пальцях. Вона була не просто вражена — вона була загіпнотизована. Щоразу, коли Казанова з легкістю вигравав чергову партію в карти, цитував античних філософів чи підпалював воду своїми алхімічними фокусами, її серце пропускало удар.

Її зазвичай спокійний погляд тепер палав лихоманковим блиском. Вона жадібно ловила кожне слово, що злітало з його губ, стежила за кожним рухом його впевнених рук і кожним жестом його розкішного камзола. Усі ці блискучі таланти Казанови — поєднання гострого математичного розуму, поетичної душі та зухвалої магії — діяли на неї як найсильніше любовне зілля. Вона бачила, як інші жінки в залі зітхають і перешіптуються, але Констанція відчувала: цей виклик Джакомо кидає саме їй. Вона повністю підкорилася цьому інтелектуальному магнетизму, і в цей момент для неї у величезній галасливій залі палацу Чарторийського не існувало нікого, крім цього небезпечного венеційського авантюриста.