Дім

(лірична казка)

Дім — це фортеця, яку ти мусиш захистити, бо коли у людини немає дому, то вона не має куди вертатися, блукає по світу, шукаючи своє місце. Але того, що «твоє», уже немає. Немає відчуття тепла, спокою та захисту. Немає місця твоїх плачів і скорботи, але ще більше  того місця, де були радощі й прояви надії.

Ось так губиться людина, коли губиться її дім.

Тож захищай свою фортецю, як останній воїн у ній, як те, що не можна втратити. Приготуй усю зброю, молися Богу, щоб та була влучною і дієвою. Не бійся покарання від Нього, бо ти захищаєш своє місце на землі, свій куточок, свої небеса. Тож не бійся захищати свій дім.

Якщо розумієш, що він втрачається, що його скоро не буде, то я радила б не панікувати, а запастися ще більшою кількістю віри й надії. Може, саме вони врятують його врешті.

А втім, як ти можеш втратити свій дім, коли, можна сказати, приручила його? Спочатку він противиться, підлаштовує всілякі каверзи, хоче, щоб ти з'їхала з глузду і покинула це місце. Ну, знаєш, для того, щоб потихеньку доживати свій вік без гучних людей, які можуть бути як хорошими, так і поганими.

Проте, коли ти все ж залишаєшся і доводиш, що такий компаньйон не завадить будь-кому, то дім врешті приймає тебе. Замість аромату плісняви ти отримуєш запах мандаринів, випічки чи квітів. Коли дім приймає тебе, то в тебе може врешті розцвісти клумба, яка до цього мала вигляд самих лише штурпаків у землі.

І коли дім тебе полюбить, то забиратиме з твого тіла всю втому дня. Ось чому тобі буде важко покинути його.

Дім, милий дім. Хай кожному вистачить дому на землі, можливо, і в космосі, дому на небі. Хай він буде затишним, хай знімає втому, хай приймає сум і, врешті, нехай дарує радість, адже дім — це твоя фортеця.

А фортеця призначена для того, щоб оберігати. Проте не забудь, що іноді й фортеця потребує свого вартового у башті.

Отак виходить, що і дім може бути для когось живим.