Про що віщують мальви

Дія тоді відбувалася в селі Сопілка, мальовничому місці десь на заході України. Саме той час, коли міст майже не було, і всі мешкали в селах, доволі добре організовуючи своє господарство та живучи за традиціями, які передавалися, здається, ще з давніх скіфів чи тільки початку козацтва.

У селі Сопілка пройшло гучне весілля. Женихали Дем’яна та Мальву. Сім’ї давно вже вели перемовини за таке родичання, тим більш, що і роди підходящі. От тільки було одне «але» , молоді майже не знали одне одного. І ось, залишилися одні в будинку, і ні слова вимовити не можуть.

Насправді Мальва давно помітила Дем’яна. Він парубок хоч куди, тому на вечорницях тільки й милувалася темнооким, з кучерявою каштановою чуприною. Він був височезним, кремезним, а ще мав дуже красиві руки. Та й не дивно, адже сам Дем’ян займався родинним ремеслом, що передавалося від дідуся. Він був теслею, займався різьбленням по дереву, у нього навіть невеличка майстерня у дворі є.

Мальва ж була не така вже помітна серед інших дівчат. Не була кремезна, як інші, а це тоді шанувалося, не була висока, як тополя. Хоча дещо цікаве таки мала: великі-превеликі сірі очі від матері і кучеряве каштанове волосся.

Дем’ян любив іншу дівчину, і всі про це знали. Любив Зоряну, біляву красуню. Усім вона була до вподоби, норовлива дівиця. І Дем’ян вже був готовий з нею женитися, та, видно, не судилося, коли свашки і дружба по-іншому на це діло глянули. Та й не по статусу та родина була, як от Мальвина. У них сім’я славилася хорошими земельними наділами і великою кількістю рогатої худоби.

На жаль, Мальва рано втратила матір через хворобу, а тато одружився на мачусі. Так у неї з’явилися зведені сестри. Вона і рада була покинути той дім, бо відчувала там самотність. І от шанс одружитися з найпомітнішим парубком, та ще й створити власну сім’ю, де ти будеш потрібна. Хіба то не є чудо?

Але доброго з цього мало було. Дем’ян був абсолютно байдужим до дружини. Він не був поганим, радше навпаки, добрим, але геть не закоханим. А чого можна було очікувати, коли проти волі за іншу віддали? Вона розуміла це, тому не сердилася.

Дем’ян частенько пропадав у майстерні. Туди їй заходити було заборонено, по якій причині , вона не знала. Тому їжу лишала під дверима, стукала і йшла.

Думала, може, з часом він стане хоч щось відчувати до неї, але намарно були ті сподівання. Мальва все більше потопала у щоденному побуті та рутині. Старалася готувати найсмачніше, щоб хоч якось причарувати чорноокого дикого орла. Але хіба птаху потрібна квітка, що росте в кожному дворі, коли на горизонті є жар-птиця?

Одного дня пішла Мальва в ліс рвати ягід. Думала зробити смачних пляциків. Він був через тин і озеро, прямо біля будинку. В ті часи так частенько було.

Та, вертаючись, почула голоси з двору. Зупинилася, визираючи з-за дерева. У дворі стояла Зоряна й Дем’ян та щось голосно говорили, але розібрати було важко. Дівчина була розсерджена, а Дем’ян похмурий. Чи то сваряться, чи що вони.

Почула лише, що заміж дівчину віддають, і що мало часу до того дійства лишилося. Тож, якщо той ще кохає її, то нехай врятує від нещасного шлюбу з заможним боярином.

Дівчина всунула в руку якусь підвіску і гнівно пішла геть. Дем’ян так і стояв ще довго, не поворухнувшись. Цікаво, про що він думає, Мальва здогадатися не могла. А що, як дійсно покине її заради коханої?

Ввечері, сидячи разом за столом і поїдаючи пляцики, вона хотіла в лоба спитати, чи не надумав собі чого чоловік, але так і не змогла того вимовити, бо не знала, яка реакція буде на її слова. І цілу ніч не спалося від того. Спостерігала лише за тим, як він тяжко вдихає повітря, а вії бігають. Мабуть, щось погане сниться.

Потім він різко прокинувся, що дівчина аж перелякалася. Підхопився і кудись пішов геть, не помітивши, що не тільки він не спить.

Через деякий час Мальва теж встала, одяглася і пішла до майстерні. Всередині не горіло світло, тож вперше порушила заборону і пройшла всередину. Навколо було багато красивих виробів. На поличках лежали дощечки зі старовинними візерунками, різні скриньки і кухлики. Окремо привернули увагу статуетки. Серед них свистуни. Часто такі купували діткам, щоб бавитися.

Зрозумівши, що його тут немає, лише пішла перевірити, чи кінь у стайні. Але коня не було, тож він поїхав. Цікаво куди, хоча це було риторичне питання.

Зійшовши на берег озера, взялася плакати. Як так? Ну чому не вийшло? Вона стільки всього зробила, турбувалася, навіть характер подекуди робила запальний, як у Зоряни, але геть і не глянув у її сторону.

– Чого плачеш? , почулося збоку.

– Ти хто?

– Я Облуд. Хвхвх. , з лісу вийшов красивий парубок у лляній сорочці.

– Чого ти тут ходиш? Іди додому, вже пізня година.

– Та оце чую, що гарна дівчина плаче, то й подумав спитати.

– Нічого я не плачу, тобі здалося.

Дівчина підхопилася і пішла в хатину.

– А ім’я хоч скажеш, красуне?

– Чого б це незнайомому своє ім’я говорила?

– То будемо знайомі. Кажу ж, Облуд я.

– Який ще Облуд?

– А ти ім’я своє скажи, і я тобі скажу, хто я такий.

– Ще чого.