Казколандія

Сьогодні ми з мамою цілий день гралися в хованки. Я ховався добре, а от вона не зовсім. Я більше люблю грати в хованки з татом, та мама сказала, що він зараз у Казколандії. Коли я запитав, що це, то вона мені розповіла про магічний світ, де небо розмальоване в різні кольори, а ще тварини розмовляють, і там багато-багато піратів. На моє питання, коли він повернеться, мама відповіла, що не скоро, адже він там виконує дуже важливу місію.

Так сумую за ним. Здається, вже довго-довго ми не бачилися, мабуть, з того часу, як почалася війна. Так, це точно було тоді. Часом мені здається, що він не хоче вертатися, адже якби хотів, то хіба б не приїхав до нас хоча б на декілька днів чи хоча б на хвилинку? Мама так само сумує, весь час дивиться на ганок, мабуть, вичікує. Добре, що в неї є я, поки батько на завданні, то мені доводиться оберігати її. Батько, коли йшов поспіхом, теж так і сказав мені:

— Тепер, Тимофійку, ти тут за старшого до поки я не вернуся.

Тому я, як і батько, допомагаю мамі носити тяжкі пакети, готувати їсти, хоча останнім часом мама не готує і не пече, як раніше було, тому ми їмо напівфабрикати. Та нічого, це теж смачно.

Я придумав таку класну річ, ніхто не здогадається про це. Я ввечері хочу відправитися у Казколандію до тата і скажу, що у нас все добре і що ми дуже скучили за ним, а ще передам йому оберіг, який ми колись зробили з мамою, та він тоді, на жаль, не приїхав.

Мама розповідала, що у Казколандію потрапляють вночі. Принаймні тато туди потрапив у цей час. Сказала, що щоб туди потрапити, треба заснути, але перед цим прочитати закляття, і воно у мене є . Колись мама писала казки для мене в блокнотику, давно вона вже цього не робила. Там має бути та казка.

Отже, перш ніж вирушати, треба добре екіпіруватися. Поки сонце ще не сіло, треба  встигнути. З собою в портфель я візьму ліхтарик, бо там може бути темно, ще візьму татові улюблені цукерки, думаю, там таких немає, візьму водички, мотузку, ножиці і листки з дерева. Мама казала, що там ходить така валюта, звичайні гривні не підійдуть.

22:22. Настав час пік, саме зараз має відкриватися портал у Казколандію. Мама мене вже поцілувала на ніч і до ранку не зайде сюди. Думаю, мені має цього вистачити. Не можу залишати маму одну надовго, я маю оберігати її, так казав тато. Цікаво, а він не розсердиться, якщо я прийду до нього? А може... Так, я вирішив, мені треба його побачити.

Діставши блокнот з шафи, знаходжу ту саму казку з яскравими картинками, намальованими фломастером. Читаю поки що погано, але все ж літери знаю і мамусин почерк.

Там, де сонце п’є росу,
де вітри плетуть косу,
там, де звірі розмовляють,
квіти диво-гімн співають,
стежка вгору, підіймись
крізь туман і крізь зірки,
свою браму відчини...

Так, ніби все правильно. Тепер треба спатки. Та чомусь не виходить. Треба зосередитися. Чому нічого не відбувається? Я вже майже заснув...

Настав ранок, і нічогісінько не сталося. Виходить, мама збрехала, і Казколандії не існує. А може, я щось неправильно зробив? Треба було уважніше слухати. Подумки лаю себе за неуважність.

З кімнати виходжу засмученим. Мама ще досі, напевно, спить, бо на кухні її немає. Зазвичай вона вже тут, з чашкою кави, виглядає у вікно. Цікаво, що сьогодні не так? А може... а може тато повернувся? Я мерщій біжу до них в кімнату, але там пусто, і в інших теж. Нікого вдома немає. Куди всі поділися? Навіть кіт десь загубився.

Мабуть, вони всі на вулиці. Коли я відчинив двері, то не впізнав наше подвір’я. Це не наш дім. Це схоже... на Казколандію. У мене вийшло! Я потрапив сюди! Ото всі будуть в шоці, коли я розповім про таке, вони помруть від заздрощів.

Тут точно все так, як і розповідала мама. Небо кольорове, думаю, хмарки то солодка вата. Квіти дійсно співають. Ой, а як же мені тут знайти тата? Мама ж не розповідала, де саме він знаходиться. Я лише чув, що він був у розвідці, коли вони з мамою розмовляли за вечерею. 

Так, перш ніж кудись йти, треба забрати свій портфель. А куди ж далі рухатися? Пам’ятаю, що у розповіді були кораблі, які переправляли людей на інший материк. Вони мають щось знати про мого тата, можливо, вони його бачили.

Не довго вагаючись, відправився у порт. Він, за описом, десь за лісом. Тут є багато позначок, а ще пахне грибами, тут їх багато. От би назбирати, тато їх так смачно готує. Пам’ятаю, коли мене вперше взяли з собою по гриби, то я такий щасливий був. Це була захоплива подорож лісом. Ми вишукували їстівні грибочки під кожним листочком, як справжні детективи. Зараз тут їх не довелося б шукати, їх і так видно.

Батьки будуть пишатися мною, адже я такий дорослий вже став, що і сам по лісі ходжу.

Пройшовши ліс, я дійсно вийшов до моря. Там були кораблі з великими кольоровими вітрилами. Підійшовши до старшого, намагався пояснити, кого шукаю. Той лише посміявся з мене і сказав, щоб я вертався додому. Мені довелося запитати і в інших, та вони так само відмахувалися. Я навіть їм добрячу суму грошей пропонував, а вони все одно стояли на своєму. Сказали, що мені зарано мандрувати і батька вони мого не знають і не бачили.

Але коли я вже думав йти, до мене підбіг чоловік. Він дивно виглядав, був схожий на справжнього пірата з карибського моря. Він сказав, що може мені допомогти за плату. Тоді я віддав йому майже всі свої листки.

Дядько завів мене на корабель і підвів до капітана. Здається, це були пірати. Той глянув на мене, високо вигнувши брову, потер бороду і кивнув, гучно крикнувши комусь, що ми вирушаємо.