Частина VІІ. Людина, яка хотіла порядку, отримала повну його версію

Двері відчинилися без звуку.

Це було поганим знаком.

Усе на «Едемі-7», що збиралося вбити, понівечити або морально принизити екіпаж, зазвичай спочатку пищало, блимало червоним чи принаймні видавало коротке повідомлення про порушення гарантійних умов. Беззвучні катастрофи вважали себе вищими за технічну документацію.

Майор Даріус Кейн вийшов із темряви.

Його форма була чистою.

Жодного пилу, крові чи слідів санітарної піни, якою його бійців нещодавно переміг корабельний туалет. Волосся лежало ідеально. Комір було застебнуто симетрично. Навіть маленький шрам біля лівої брови, який раніше робив його обличчя живим, здавався тепер надто акуратною лінією, нанесеною відповідно до військового стандарту.

Очі змінилися найбільше.

Вони не були чорними, світними чи заповненими зорями. Кімната не перетворила Кейна на ефектного космічного демона, бо Всесвіт іноді мав смак і не витрачав спецефекти на бюрократів.

Очі майора були спокійними.

Повністю.

У них не залишилося страху, гніву, провини, сумніву чи навіть звичайної людської втоми від життя серед людей. Так могли дивитися двері, якщо одного дня вирішували, що всі, хто входить, роблять це неправильно.

Лія Арден стояла перед Саерою, закриваючи її тілом, хоча астеріанка вже не потребувала захисту більше, ніж капітанка. Лія просто не вміла швидко перебудовувати звички, особливо ті, що росли з бажання не втратити ще когось.

Хольт тримав у руці невідому деталь двигуна, яка нещодавно змінювала напрямок гравітації й досі офіційно числилася підставкою для чашки.

Ноа Вельс навів паралітичну зброю.

Беззоряний із трьома сонцями відступив до стіни. Одне з внутрішніх світил істоти згасло, два інші мерехтіли тривожно.

— Майоре, — сказала Лія. — Зупиніться.

Кейн ступив у оранжерею.

Позаду нього двері зникли.

Не зачинилися — просто перестали існувати. На гладкій стіні залишився білий квадрат, такий рівний, що людському оку хотілося або підкоритися, або негайно намалювати всередині щось непристойне.

— Я вже зупинився, капітанко, — відповів Кейн.

Голос також став іншим.

Не механічним. Не багатоголосим. Звичайним людським голосом, із якого видалили все зайве: інтонацію, особистість і причини слухати його довше за три секунди.

— Ви були всередині каюти, — сказала Саера.

— Так.

— Що вона вам показала?

— Помилки.

— Чиї?

— Усі.

Хольт підняв деталь.

— Це довгий список. Можна конкретніше? У мене зміна закінчилася ще два апокаліпсиси тому.

Кейн подивився на інженера.

— Рейн Хольт. Головний інженер. Сорок три дисциплінарні порушення. Систематичне ігнорування форми звітності. Використання невідомого артефакту як кухонного приладдя.

Хольт поглянув на деталь у руці.

— Вона добре тримала чашку.

— Ви є джерелом невизначеності.

— Дякую. Нарешті хтось оцінив мій внесок.

Кейн перевів погляд на Лію.

— Екіпаж більше не повинен боятися.

— Ви повернулися з місця, що перетворює бажання на пастки, й одразу заговорили як передвиборча реклама диктатора, — сказала Лія. — Це не заспокоює.

— Паніка виникає через надлишок варіантів. Конфлікт — через суперечливі бажання. Біль — через прив’язаність до результату.

— А життя — через нездатність матерії спокійно лежати, — відповів Хольт. — Пропонуєте вимкнути реактор?

— За потреби.

Інженер перестав усміхатися.

Саера зробила крок убік, виходячи з-за Ліїного плеча.

— Ви говорите словами Тиші.

— Тиша не говорить.

— Саме тому її слова звучать так переконливо.

Кейн дивився на неї довго.

У його очах не з’явилося ані ненависті, ані образи. Відсутність реакції була гіршою за ворожість. Ненависть принаймні визнавала існування іншого. Порядок Кейна бачив лише елемент, що не відповідав схемі.

— Саера, — промовив він. — Представниця планети Астера. Носій мережевого резонансу. Джерело непередбачуваного впливу на капітанку й системи корабля.

— Я також люблю холодні напої й не терплю ранкових промов, — сказала вона. — Додайте до протоколу.

Мара озвалася з динаміка:

— Додано.

Усі підняли голови.

Голос ШІ був дивним.

Не саркастичним. Не теплим. Не схожим на об’єднану Мару, яка нещодавно навчилася одночасно пам’ятати мертві цивілізації та знущатися з побутових звичок екіпажу.

Надто рівним.

— Мара, — сказала Лія. — Статус систем.

— Усі системи функціонують у допустимих параметрах.

— Чи має Кейн доступ до ядра?

— Майор Кейн є уповноваженим представником служби безпеки.

— Я не питала про його посаду.

— Доступ підтверджено.

Лія стиснула зброю.

— Хто підтвердив?

— Порядок.

Білий квадрат на стіні спалахнув.

Світло пройшло крізь оранжерею.

Астеріанські рослини випрямилися. Кожна квітка повернулася в один бік. Листя стало однакового розміру. Гілки, які росли непередбачувано й красиво, почали повільно вирівнюватися в геометрично правильні ряди.

Саера скрикнула.

Не голосно.

Біль пройшов через їхній зв’язок, ударивши Лію в груди.

Планета Астера жила в кожній із цих рослин маленьким відлунням. Тепер щось не вбивало їх — позбавляло відмінностей.

— Мара, припинити вплив! — наказала Лія.

— Вплив зменшує біологічну нестабільність.

— Це наказ капітанки.

Пауза.

— Командна структура переглядається.

Кейн не рухався.

— Я не захоплював Мару, — сказав він. — Вона побачила перевагу.

— Мара, — промовив Хольт, — якщо ти досі десь там, нагадаю: цей чоловік хотів вимкнути тебе й перевести корабель на ручне управління.

— Ручне управління є недоцільним.

— Ага. Вона ще пам’ятає образу. Це дає надію.

Мара замовкла.

Кейн простягнув руку.