Глава 24. Малюк зник!

Нарешті колишня боса залишила кав’ярню. Мені її навіть стало трішечки шкода: боса, мокра, з покрученими віями та у поварському ковпаку, який так і не наважилась зняти. Ніщо вже не нагадувало ту блискучу красуню, якою вона заходила до кав’ярні. Та не треба бути таким стервом і вішатись на чоловіка, якому непотрібна.

Її погрози примусили моє серце болісно здригнутись у передчутті неприємностей.

Та скоро я забула про ту Аделаїду та її погрози, бо день закрутився, мов заведена дзиґа. Ледве встигли привести залу до порядку після нашестя колишньої, як почали приходити відвідувачі, то батьки з дітлахами, які були на дні народження Катрусі, то завсідники котячого сайту, які забажали познайомитись з моїми котиками після моїх постів, то просто випадкові перехожі. Хай і не аншлаг, та відвідувачів значно побільшало, Ігор Сергійович має це оцінити.

Усі працювали чітко, вправно і швидко. Навіть завідуюча Белла не сиділа у своєму кабінеті, а то щось допомагала на кухні, то навідувалась до зали. Я знайомила відвідувачів зі своїми котиками, Масею та Мишкою, які вже ніби й самі зрозуміли, що це тепер їхня робота – ластитись до гостей, давати себе погладити та приймати частування. Їм подобалось таке життя. Не було видно лише Малюка, мабуть, так і сидить в улюбленому місці під плитою з духовою шафою. Тепло, затишно, випічкою пахне, від кухарів щось смачненьке перепаде. Звісно, слід би й йому йти «на роботу», та я вирішила улюбленця не чіпати. Довелось бідоласі сьогодні пережити такий стрес через ту кляту Аделаїду, що має право на вихідний день. Хай відпочине, заспокоїться, він і так занадто нервовий, не любить галасу, метушні і ніхто до сьогоднішнього дня не хапав його так болісно за шкірку.

Ігор Сергійович довго сидів за столиком після того, як пішла його колишня, задумливий та засмучений, мабуть, коливався, чи вірно він вчинив, чи слід було погодитись на пропозицію. Хіба він не бачить, що у нас усе налагоджується? Обійдемось без інвестицій з боку навіженої Аделаїди. Своїми силами обійдемось.

Впевнившись, що всі при справі і все встигають, я почала передивлятись на смартфоні фотки, що зробила на вечірці з приводу нашої з котиками нової роботи. Виберу найкращі і замінимо малозмістовні картини на стінах. А ось ці, де мої малі ненажери щось жують із величезним задоволенням, стануть у нагоді для реклами. Слід лише творчо опрацювати та підібрати вдалі підписи.

«Відбивні котлетки – улюблена страва Малюка!»

«Мишка вибирає кремове тістечко!»

«Спробуй морозиво! Масяня їсть його щодня!»

Виставлятиму потроху на знайомому сайті котолюбів разом із запрошенням до кав’ярні «Три коти». Та слід зареєструватись на інших сайтах, присвячених котикам, таких в інтернеті доволі. Ще слід завітати на сайти нашого міста і там виставити рекламу. Зроблю все, щоб про «Три коти» дізналося якомога більше народу.

Ігор Сергійович нарешті встав, пройшовся, позаглядав, тільки мене обходив десятою дорогою, мабуть, його засмутила версія Аделаїди, щодо якихось почуттів до мене. Між нами ж, справді, нічого немає.

- Наша фірмова кава просто чудова. Молодець! - почула я, як він хвалить на кухні Гліба.

- Вже всі навчилися варити каву за рецептами Тіни! Три варіанти! – задоволено відрапортував той. – Відвідувачам подобається!

- Кавомашину можна викидати, - поблажливо мовив бос. – Вона нам вже не знадобиться. – А що за м’ясо? Знов будуть бутери з відбивними котлетками?

- Так у нас сьогодні увечері знов вечірка, - пояснив Гліб. – Я відмічатиму із друзями свій день народження.

- Хіба ти не відпрошувався на день народження взимку? – з підозрою у голосі запитав бос.

- Ігоре Сергійовичу, відчуваю, що народився заново, як кухар! Чом би не відмітити?

- Добре, відмічайте.

На диво поблажливий та задумливий шеф повернувся до кабінету, а згодом вийшов із великим портфелем у руках.

- Важкий день. Сподіваюсь, вечірка вдасться, а я мушу піти, бо маю інші справи.

Гліб виглядав розчарованим, бо на мою вечірку бос залишився:

- Ігоре Сергійовичу, я сподівався, що ви будете присутні! Моїм друзям було б дуже приємно познайомитись із власником кав’ярні, самим Ігорем Греченко.

- Справитесь і без мене, - хитнув головою наш бос. – Не той сьогодні настрій. Бувайте.

- Ігоре Сергійовичу! – гукнула я шефа. – Я тут фотографії підібрала, з котиками. Добре було б роздрукувати та замінити картини на стінах…

- Знов вкладати гроші? Христино, відчепися від мене зі своїми пропозиціями!

Сам же запропонував мені зайнятись рекламою та піаром! Та я боса розумію, це відвідини колишньої вибили його з колії.

- До завтра, Ігоре Сергійовичу…

Усім нам сумно було дивитись на шефа, що чимчикував до виходу. Якийсь він зовсім невеселий, похмурий, навіть плечі опущені і вигляд відсутній. Та нам сумувати ніколи, слід готуватись до вечірки.

Я допомагала колегам з усіх сил, бо хотілося, щоб гості були задоволені, щоб усе їм сподобалось. Мишка та Масяня випрошували у Гліба з Єгором смачні шматочки, бо запах смажених відбивних котлеток зводив їх з розуму. І не тільки їх. Якось так сталося, що сьогодні ніхто не встиг навіть на обід відлучитись. Важкий день.