Усі були просто шоковані.
Мишка впала на підлогу разом із шикарним париком Аделаїди. На ділі у тієї виявились не гарне платинове волосся, що так її красило, а тьмяне, рудувате, тоненькими пасмами воно ледь-ледь торкалось плечей. Отут ми навіть сміятися перестали.
Червона, спітніла, з віями, покрученими спіральками та бідненьким волоссячком колишня красуня вже не виглядала фотомоделлю. Навпроти, на неї боляче було дивитись.
І треба було ж у цей час завітати Ігорю Сергійовичу! Втім, на мій погляд, то був самий вдалий час. Лише двері рипнули, Аделаїда кинулась геть, перечепилась тепер вже за Масяню і знов впала, зламавши при цьому каблук. Я швидко підхопила котика на руки, бо з цієї станеться заподіяти невинній тваринці шкоду. Та Аделаїда похапцем відламала другий каблук і навколішках поповзла на кухню, мабуть, приводити себе до ладу.
- Що відбувається?! – Ігор Сергійович застиг на порозі, обличчя його витягнулось і виражало крайню міру нерозуміння.
- Ваша «наречена» відбувається, - пояснила завідуюча, обвівши залу рукою. – Прийшла, сказала, що вона тепер тут господарка, що все у нас погано, що котів слід вигнати, працівників звільнити, а усе змінити. І от… Почала міняти.
- А я вже гадав, що на кав’ярню напали терористи і підірвали бомбу…
- Ні, це стихійне лихо – Аделаїда Руденко, - мстиво продовжила жалітись Белла. – Обіцяла котиків відвезти до ветлікарні, щоб їх приспали, і в унітазі утопити. Тільки не знаю, в якому порядку…
Ігор Сергійович розгублено озираючись пройшов залою, підняв Мишку разом із париком, у якому вона заплуталась, притиснув однією рукою до грудей, погладжуючи другою.
- І де ж… вона?
- Любий, ти тут? – визирнула з коридору колишня красуня.
Вона вмилась, хоч це вже не дуже й рятувало, і заховала волосся під поварський ковпак. Покручені вії робили її схожою на клоуна. До того ж вона трохи шкутильгала, бо зі зламаними підборами ходити не надто зручно. У руках, зібгавши утричі полотенце, вона тримала металевий лист із підгорілою випічкою, бо через гармидер усі про неї забули.
- Що ти тут забула, Адель? – видихнув наш бос, здивовано розглядаючи ту, зовнішність якої досі вважав ідеальною.
- Прийшла, як бачиш, допомогти тобі у кав’ярні… Ніхто ж нічого не робить! Усі лише тиняються туди-сюди і хихикають! Тобі потрібні професіонали, Ігорьочку, а не ці нездари!
Тут гарячий лист таки припік руки Аделаїди, хоч і через полотенце, вона скрикнула і кинула його на підлогу. Круасани покотились урізнобіч.
Ігор Сергійович закотив очі:
- Тобі нічого тут робити! Ми вчора вже все обговорили.
- Ми обговорили лише те, що ти маєш добряче подумати над моєю пропозицією. Любий, у тебе у кав’ярні повний безлад! Я допоможу тобі все владнати. Без мене тобі не виконати забаганку батька!.
- Виконаю чи не виконаю, та це буде без тебе, Адель.
- Дурненький! Послухай цінні поради, прошу. Та поглянь, що наробити ці злісні хижаки! – виставила вона напоказ подряпану руку та жалібно скривилась. – Вони скажені, Ігорьочку! Я стікаю кров’ю!..
- А як Малюк мав себе поводити, коли його ухопили за шкірку та намагалися викинути з кав’ярні?! – одразу стала на захист улюбленця я.
- Про що вона говорить? Мені погано, слід викликати швидку! Якщо захворію на сказ, то помру!..
- Заспокойся, Адель. Мене теж шкрябали – і нічого, живий. І ти переживеш.
- Поки у кав’ярні знаходитиметься ця особа зі своїми тварюками, – тицьнула пальцем у мій бік Аделаїда., клієнтів і не чекай! Хто у повному розумі ризикуватиме життям та здоров’ям?
- Христину не чіпай! – відвів її руку убік Ігор Сергійович. – І котів теж! І взагалі, йди-но додому, Адель. Не йде кухарський ковпак до твого червоного комбінезону.
- Та що тобі до якоїсь плебейки, Ігорьочку?
- Йди, Аделаїдо, краще йди! – насупився шеф.
- Ти не можеш мене виганяти! – запротестувала Аделаїда. – Кав’ярня – це загальнодоступне місце! Вважай мене звичайною відвідувачкою! Бажаю скуштувати кави!
- Тоді сядь за столик і чекай офіціантку, - зітхнув, качаючи головою, Ігор Сергійович.
- А ти посидиш зі мною, Ігорьочку?
- Сидіти із відвідувачами я не зобов’язаний. Роби замовлення, коли так хочеш. Альбіно, підійди!
Офіціантка підняла меню, що впустив Гліб, і простягла Аделаїді.
- А хто у вас бариста? – прискіпливо скривилась та. – Я бачила, що ваша кавова машина зламана…
- Нам не потрібна кавомашина, у нас чудова фірмова кава.
- Так є у вас бариста чи немає?
- В нашій кав’ярні кожен може приготувати каву за фірмовим рецептом, який передавався по роду у сім’ї Христини.
- Як може варити правильну каву не фахівець? Я не п’ю бозна що!
- Так скатертиною дорога, Адель! Йди до кав’ярень, де працююсь професіонали і забудь дорогу до «Трьох котів!»
- І все ж я хочу спробувати! Дві філіжанки кави! Ігорьочку, посидимо п’ять хвилин, розставимо крапки над «і».