Глава 22. Бій колишнім!

- Гадаєте, я дарма час витрачала? -  із викликом запитала Белла. – Аделаїда – зовсім не наречена нашого боса, а його колишня! Довелось поритись у інтернеті. Я одразу зрозуміла, що ця фіфа – та ще штучка! Вона навчалася разом із нашим любим шефом за кордоном в елітному вузі, сама з сім’ї відомих бізнесменів. Батько її, Олександр Руденко, тримає мережу піццерій у нас та за кордоном. Звісно, що поріднитися з Греченками було б їм дуже вдалим варіантом. І шеф наш зустрічався з нею якийсь час, та це ні про що не говорить, бо під час навчання він жодної красуні не пропустив, тож Аделаїда – лише одна із довгенького таки списку. До того ж, сама вона цнотливістю ніколи не могла похвалитись, навпроти, частенько її ім’я пов’язували зі скандальними історіями. Крім того, сама вона - справжнісіньке стерво. Безпринципна, нахабна, бездушна, уявляє себе центром Всесвіту і вважає, що усі повинні порох з її слідів здувати. Простих людей взагалі за ніщо вважає. Після закінчення навчання зустрічалася то з одним, то з іншим, а потім раптом вирішила, що заміж має вийти за Греченка. З якої ради? З частини розмови, яку мені вдалось підслухати, зрозуміло, що шеф наш до так названої «нареченої» почуттів не має ніяких, і свого майбутнього разом з нею не бачить. Та стерва дізналася про скрутний стан, у якому він опинився, і запропонувала вкласти чималу суму, щоб розкрутити нашу кав’ярню та не дати Ігорю зганьбитися перед батьком й бізнес елітою міста. За це він має одружитись з Аделаїдою. Та хіба ми можемо дозволити, щоб наш бос занапастив своє життя? Він, хоч і занадто суворий, та загалом непоганий чувак і заслуговує кращої долі. Кав’ярню ми самі витягнемо! Правда ж?

- Витягнемо! – в один голос скрикнули ми.

- Отже, оголошуємо колишній боса бій! – потрясла кулаком Белла. – Хай краще більш і не заходить до нашої кав’ярні!

- Бій колишнім! – підхопили дружно ми.

*       *       *

Все ж я сподівалась, що ця нахабна невихована Аделаїда до кав’ярні більш не завітає. Таких людей не хочеться навіть зустрічати на своєму життєвому шляху. І Ігор Сергійович такої долі, точно, не заслуговує. Та я жорстоко помилась. Наступного ж дня, тільки-но кав’ярня «Три коти» відчинилася, Адель Руденко вже була на порозі. Зверхньо оглянула залу і скривилась, мов побачила щось огидне.

- Зустрічайте господарку! – крикнула так, щоб усі почули.

Невже вчора вона знов зустрічалася з нашим шефом і переконала його у необхідності її допомоги? Невже Ігор Сергійович погодився на шлюб з нелюбою заради бізнесу? Невже вона тепер встановлюватиме свої порядки?

- Всі сюди! Всі сюди! – вже командувала Аделаїда. – Шикуйтеся, хочу поглянути на вашу команду!

Сьогодні на ній був червоний супермодний комбінезон з глибоким декольте, що робив її ще більш стрункою та високою, хоч зараз на подіум. Платинові локони м’якими хвилями опускались на плечі, та водоспадом спадали до сідниць. Бездоганний макіяж, на пальцях вишукані золоті кільця, мабуть, з діамантами. В комплект їм – краплини-сережки. Бездоганна. Якби тільки повні губи не кривились у зневажливій посмішці та не виблискували злі іскорки в очах.

- Та-ак… З таким персоналом навряд досягнеш успіху, - винесла вердикт. - Хто головний?

- Я – завідуюча кав’ярні, - представилась Белла, дивлячись убік, бо після вчорашнього їй не хотілося навіть поглядом зустрічатись з нахабою.

- Завідуюча? – скептично цмакнула Адель. – Приготуєш мені усі документи по кав’ярні, ознайомлюсь  на дозвіллі. А по кухні хто?

- Я, - озвався Гліб. – Головний кухар.

Аделаїда зацікавлено оглянула високого рудого юнака.

- Меню принеси. Погляну, що пропонуєте відвідувачам.

Поки Гліб побіг по меню, самозвана господарка почала походжати вздовж зали, критикуючи усе підряд:

- Нікуди не годиться! Що за  підлога? А стіни? Ніякого креативу! Куди годяться ці безглузді картини? А чому вікна голі? Ігор, що, вирішив зекономити на фіранках? І навіть скатертин немає! Це що, їдальня для бомжів? Яка убогість! Ой! А це що таке?!!

А це був Малюк, який, залишивши тимчасовий притулок під духовкою, призвичаївся лежати на підлозі, витягнувшись у всю свою чималу довжину. Ми якось швидко звикли до того, що його можна зустріти будь-де і слід дивитись під ноги. Аделаїда ж перечепилася через кота, не втрималась на своїх баштах-підборах і полетіла обличчям у підлогу. Коли вона піднялась, на бездоганній раніше щоці з’явилися яскраві садна, а під оком набрякло і повільно розпливався гарний такий синець. До нашої честі, ми продовжували шикуватись, усіма силами намагаючись не розреготатись, а залишати на обличчях незворушний вигляд. Лише Гліб, який бігав по меню, застиг з відкритим ротом і впустив гарну папочку собі на ногу.

Малюк же навіть не поворухнувся, мов його це зовсім не стосується.

- ЩО?! ЦЕ?! ТАКЕ?! – волала красуня, краса якої виявилась трохи зіпсованою. – Хто приніс на роботу кота?! Хто посмів?! Що за бардак?! Усіх звільню!!!

- Ніяк не можна, - зробила крок вперед Белла, мстиво посміхаючись, букет білих троянд, які вчора жбурнула Аделаїда, вона ніколи не забуде. – У кав’ярні «Три коти» три коти – то штатні одиниці, необхідний атрибут нашого закладу.

- Не вашого! – зірвалась Аделаїда. – Мого з Ігорем! Ви тут взагалі на пташиних правах! І ніяких котів у моїй кав’ярні більше не буде! Чиї вони?!