Глава 21. Погані новини та добрі новини.

- Вай, какой девушка! Дай палчік пацелую! Цьом-цьом-цьом-цьом-цьом! І на другой ручка, а то плакат будет. Цьом-цьом-цьом-цьом! І мізінчік – цьом! Беллочка! Вай, чудо, а нє девушка! Завтра опать прійду! Ти нє протів, мой сладкій персік? – чувся із зали чуттєвий хрипкуватий голос Даміра.

- Звісно, я чекатиму… - воркувала у відповідь завідуюча. – Наша кав’ярня завжди відкрита для поважних гостей! І фірмова кава завжди чекатиме…

- Ти мой кава, Беллочка! Ти – мой фірмовий кава! Хачу всігда пить фірмовий кава! Хачу всігда любоватся фірмовий Беллочка!

- Тоді до завтра, Даміре?

- До завтра, до послєзавтра, до каждий сладкій ден, когда я увіжу мой сладкій персік!

Двері за гостем рипнули, зачиняючись, і Белла зайшла до нас на кухню.

- Відмучилась? – співчутливо видихнула я.

Втім завідуюча загадково посміхалася і змученою неприємним спілкуванням зовсім не виглядала.

- Чому ж? Дамір досить цікавий чоловік, до того ж гарячий, мов вогонь, швидкий, мов дзиґа, та сильний, мов реслер. Та й взагалі - правжній джигіт! До того ж високий, вродливий, ерудований, ввічливий, вміє з жінками спілкуватись, компліменти робити. Єдиний його недолік – це погане знання мови, та хто без недоліків? До того ж, це легко виправляється частим спілкуванням.

Я аж очі закотила. Як по-різному ми сприймаємо людей… Здається, Беллі, і справді, цей кавказець до вподоби. Але ж вона зустрічається із Ігорем Сергійовичем! Так же не можна!

- Завтра Дамір знов прийде, отже, зможе попрактикуватись у правильній вимові… - лукаво посміхнулась Белла.

- Знов прийде? – ахнула я.

- Так. Дамірові дуже сподобалась наша фірмова кава.

- А завідуюча кав’ярнею ще більше, - встряв Єгор.                      

- А коли й так, то що? Ой, хлопчики, займіться краще кухнею, бо дітлахи усе підмели. Що, коли зараз відвідувачі повалять пачками? Чим зустрічати будемо?

Як накаркала. Двері рипнули, пропускаючи гостей. Гліб та Єгор хутко зробили вигляд, що заклопотані приготуванням круасанів. А я за Беллою та Альбіною поспішила поглянути, хто завітав. На порозі, озираючись, тупцювалася трійця дівчаток-підлітків.

- Ой, це ви! – зраділи вони, побачивши мене. – А правда, що з вашими котиками можна тепер погратись у цій кав’ярні?

О, та це із сайту любителів котиків! Реклама потроху починає діяти!

- Добридень, дівчата! Звісно, можна! Зараз ми будемо шукати цих бешкетників. Чаю? Тістечок?

- О, Масяня на вікні розвалився, який красунчик! А ось і Малюк! Та він справжній велетень! Киць-киць! Мишко!

Дівчатка вже добре знали мою трійцю по фотографіям, які я частенько виставляла на сайті, і з радістю почали пестити тваринок та самі фотографуватись із ними.

- Альбіно, обслуговуй відвідувачів та приглядай за котами, - скомандувала Белла, а сама потягла мене за руку до свого маленького кабінету. – Пішли, посекретничаємо! Ти бачила, що то за фіфа майнула до кабінету шефа? Не знаєш, хто це?

- Бачу її вперше, та сама вона назвала себе нареченою Ігоря Сергійовича… Ой, вибач…

- За що?

- За дурну новину, що вимушена була принести тобі…

- А мене це яким боком стосується? – здивовано поглянула на мене Белла.

- Ну… Ви ж… Ви ж із босом… зустрічаєтесь…

- Що-о? – і завідуюча розреготалася. – Я і бос? З чого ти взяла, Тіно?

Я знітилась, не зізнаватися ж, що я тоді бачила їх разом у кабінеті. Втім, крім того, що Белла обіймала боса за шию, більш нічого й не було. Може, я сама все додумала?

- Я… Мені здалося…

- Забудь. Нічого між нами немає. Серйозного. Так, розважились пару разів, та це не має ніякого значення, бо ми – птахи різного польоту. Відомий бізнесмен Греченко ніколи не дозволить, щоб його єдиний син одружився на звичайній дівчині. Та я й сама не рвусь потрапити до такої сім’ї. Уяви, скільки там буде правил, традицій та заборон! То не про мене.

- То ти не кохаєш Ігоря Сергійовича? – вирвалось у мене.

- Не заперечую, що наш шеф – імпозантний, симпатичний та привабливий молодик, та характер у нього не мед. Мені потрібен чоловік, який мене на руках носитиме і усі мої забаганки виконуватиме. До того ж, у шефа, виявляється, ще й наречена є. Цікаво-цікаво… Чому ми досі її не бачили, і навіть не чули про її існування? І у пресі цей пікантний момент не висвітлювався.

- Мені здалось, що Ігор Сергійович не надто був радий її бачити, - поділилась я своїми спостереженнями.

- Правда? – Белла задумливо звела брови. – Під дверима підслуховувати не добре, та у своєму кабінеті я можу робити, що хочу.

Завідуюча витягла із шафи велику кружку і приставила до стіни, спільної із кабінетом шефа, приклала палець до губ:

- Тссс…

Мені було б незручно підслуховувати, і навіть незручно, що Белла підслуховує, тому я відійшла до вікна. Деякий час я просто слухала тишу, а потім спостерігала, як юнак у комбінезоні кур’єра ставить велосипед коло вікон і заходить до кав’ярні із величезним букетом білих троянд у руці.