Глава 19. Про нахаб і не тільки…

Масечка мій відмітився, я гадала, що шеф з нього шкірку здере і на порозі кав’ярні покладе замість килимка, такий він був розлючений. А потім… Ні, той короткий цілунок мені просто примарився, мабуть, через нерви. Не могло такого бути, тому, що не могло такого бути ніколи. Все, забула і більш не згадую навіть. Ти почула, Христино? Ніколи більш не згадувати!

На щастя, вдалося нам із колегами торт врятувати. Коли потрапляю у складну ситуацію, руки самі по собі починають щось робити. От я і намалювала на кремовій основі смішного кота шоколадом. Здається, непогано вийшло, дітлахи були у захваті. А торт, і справді, неймовірно смачний, я кинула до рота кілька крихт, що залишилися на блюді після того, як шматочки роздали гостям. Усім нам слід вчитись у старих майстрів, хай навіть готувати для власних потреб, для власної сім’ї. Зараз ми із братиком залишились одні у світі, та у моїх мріях – велика дружна сім’я. Колись же знайдеться чоловік, який мене покохає, з яким я захочу мати спільних дітей? І Сашко колись одружиться, будемо сім’ями ходити одне до одного у гості.

Та то все буде не скоро. Зараз маємо одну ціль разом із моїми котиками – втриматись на цій роботі, яка допоможе жити далі, завершити навчання у вузі, коли треба – перейду на заочний факультет, підтримати брата…

Амністію для Масяні випрохала, бос пом’якшав трохи після успішного завершення свята для Катрусі. Сподіваюсь, що й далі все буде добре.

Двері рипнули, і до зали зайшов відвідувач, незнайомий чоловік кавказької національності, доволі молодий та симпатичний. Чорнявий, горбоносий, з темними очима та довгими закрученими віями. І нащо чоловікові такі? Краще б дівчині – не треба і підфарбовувати.

Чоловік оглянув залу, зупинив погляд на мені із Масею на руках, посміхнувся на усі тридцять два міцні білі зуби і мовив чуттєво:

- Вай! Какой красівий девушка! Ммм… Персік!

Із кухні зачудовано прислухаючись повиповзали мої колеги, а чоловік продовжував:

-  Нікогда такой краси нє встрєчал! Хачу с тобой познакомітся бліже!

Ой, як же я не люблю, коли так нахабно починають чіплятися. Притулила до себе Масяню, немов намагаючись захиститись. І недарма, волохаті руки потягнулись до мене у спробі обійняти за талію, та вірний котик вдарив по них, залишивши на пальцях довгі подряпини.

- Какой грозний коте! Какой гарячій встреча! Какой гарячий девушка! Огонь! – незнайомець чуттєво облизав подряпані пальці. – Вай! Какой гарячій мой кров, когда сматрю на гарячій девушка! Я - Дамір! А Дамір означаєт: настойчівий, железний. Хачу тібя – нє атступлю!

Я озирнулася, шукаючи шляхи відступу він наполегливого кавалера. Та раптом поруч зі мною опинився мій бос, заступив мене спиною, звертаючись до відвідувача:

- Ви щось хочете, шановний? – при чому оте «шановний» звучало, як нібито «нешановний» за інтонацією.

- Хачу! – радо відгукнувся Дамір. – Гаварят, у «Трьох котах» чудєсна фірмена кава. І гаварят, что до кави подают отбівниє катлєти. Хачу!

- Каву вам зараз приготує Гліб, а «катлєти» в нас лише по попередньому замовленню, тож вибачайте.

- Давайте каву і круасан. І пусть прінесьот заказ ета вай какой гарячій девушка с коте! – відвідувач спробував дістатися мене, обминувши Ігоря Сергійовича.

Я тільки сковтнула, ховаючись за спиною у боса. Чому цей чорнявий до мене пристьобався? Як від нього відчепитись?

Несподівано на поміч став бос.

- Ета вай какой гарячій девушка… Тьфу ти! Ця дівчина не розносить замовлення. І взагалі, залиште її у спокої!

- Зачєм ти так, дарагой? Свабодний девушка сама решат, с кєм гулят!

- Не «свабодний» ця дівчина! – озвірів раптом Ігор Сергійович, навіть я злякалась. - Не "свабодний»! Це наречена моя, зрозумів?! І відверни від неї свої нахабні очі та не простягай загребущі руки!

У мене очі на лоба полізли від його слів. «Наречена»? Враз мені стало страшно. Не за себе. Кавказець – такий дебелий молодик, ще дратися полізе. Ігор Сергійович постраждати може нізащо!

Та наступні слова впали бальзамом на душу.

- Харашо-харашо! – заспокійливо виставив вперед долоні Дамір. – Зачєм так нервнічат? Невєста – я панімаю. Такой девушка нє может бит одін! Раз нєвеста - я нє пріставать. Вам – бить счастлив в браке! – Чоловік повернувся, оглядаючись, та тут йому в око впала Белла, що зацікавлено визирала з дверей. – Вай! Какой красівий девушка! Ммм! Персік! Спєлий персік! Хачу пазнакомітся! Прінєсі міне каву і круасан, а, харошая? Жалко, нєт катлєт. Вєздє должно бить мясо! Без мяса мужчіна галодний!

Дамір швидко перемкнувся на іншу ціль і, щирячи зуби, рушив у бік завідуючої.

Белла, смілива, впевнена у собі Белла, яка ніколи за словом до кишені не лізла, зашарілася та якось дивно пискнула:

- Зараз принесу! – і рвонула у бік кухні за кавою.

А я так і продовжувала стояти за спиною у боса, бо не знала, що робити. Він теж не рухався і нічого не говорив, аж поки Белла випливла до зали із підносом у руках.

- Проходьте, шановний, до столика. Ваше замовлення…

- Вай, какой походка! Вай, какой фігура! Вай, какой голос! Красавіца, садісь рядом, пагаварім!