Глава 9. Фірмова кава.

Щодо відвідувачів я смикнулась даремно. То Альбіна повернулася з шопінгу. Белла її швидко долучила до прибирання, а сама почала влаштовувати місцину для моїх котиків. Подушечки, стільчики… Навіть кігтедряпавка! Моїм бешкетникам таке й не мріялось. Нарешті вони заспокоїлись, Мишка на моїх руках, Масяня на підвіконні і Малюк під електричною плитою.

Та відвідувачі таки завітали до кав’ярні. Приємна жіночка середніх років з дівчинкою та фотоапаратом у руках. Бос аж зблід, гадав, що зараз вона почне фотографувати побиті горщики з поламаними квітами та розсипану по залі землю. Ні, адекватна жіночка, окинула оком, посміхнулась, а бос почав килимом стелитись, розповідаючи, як він любить власну кав’ярню.

Я на очі відвідувачам намагалась не потрапляти, як бос наказав, визирала непомітно з коридору через двері. Тому і бачила, як він «зрадів», коли відвідувачка запропонувала сфотографувати його з котом.

- Так-так, - каже. – Я дуже полюбляю фотографуватися… з котиками.

Хотіла винести йому Мишку, та хитра бестія ще щось втне. Малюк дуже фотогенічний, але він і досі під плитою, мабуть, вже й заснув там.

Поки я роздумувала, дівчинка притягнула Масю. Мася зазвичай спокійний, ласкавий та податливий котик, можна з ним робити, що хочеш. Та ще й виглядає, мов справжній блакитний британець. Мала ледве підняла котяру. Ігор Сергійович забрав тваринку з рук дівчинки та притулив до грудей. Обличчя у нього застигло, як у тих, хто фотографується із удавом на шиї – я щасливий,  я люблю тварин, тільки зніміть ЦЕ з мене швидше. Мася ж потерся головою об підборіддя шефа.

- Ваш котик вас обожнює! – зраділа жінка і почала клацати фотоапаратом. – Так! І отак! А тепер сядьте і посадіть красунчика на коліна…

- Може, досить вже? – запросився бос.

- Фотографій треба робити багато, - пояснила журналістка. – Буває, що з сотні лише дві-три вдалі. Чим більше спроб – тим більше шансів ухопити незвичний кадр. А нумо підніміть котика і торкніться носом його носика.

- Може, ще й поцілувати? – не стримався Ігор Сергійович.

- Точно! Гарна ідея! Поцілуйте це янголятко! – і жінка знов заклацала камерою.

На диво, бос погодився на таке дійство. На диво, Мася теж не протестував проти інтиму.

Нарешті фотосесію було завершено, і дівчинка знов забрала кота, щоб гратися з ним.

- Дякую, Ігоре, - жіночка відклала фотоапарат. – Тепер можна і розслабитись. Ви там обіцяли фірмову каву? Хочу спробувати. А малій – морозива з фісташками.

- Зараз все буде, шановна! – приклав до грудей руку бос. – Все по вищому розряду!

Тільки коли він залишив залу, де його могла бачити відвідувачка, чарівна посмішка сповзла з обличчя, наче її корова язиком злизала. Ігор Сергійович поглянув на кавомашину, що й досі валялася на підлозі, і кров прилила до його обличчя. Він почав підіймати апарат та встановлювати на місце.

- Якщо ваші коти зламали кавоварку… Я не знаю, що з вами зроблю… Я не знаю, що мені робити з клієнткою, яка забажала кави! Кави у кав’ярні, чи не дивно, Христино?

 А машина, і справді, не вмикалась.

- Досить знущатись, - суворо відповіла я, однаково відчуваю, що звільнять мене разом із котиками у день прийому на роботу. – Зараз треба думати, як не впасти в багно обличчям. До речі, ви обіцяли журналістці фірмову каву і звичайна з кавомашини тепер не прокотить.

- То що ж робити?.. – Ігор Сергійович обернувся і руки його впали у розпачі. – Що вона тепер напише про мене?

- Мишку потримайте, - я передала босові кицьку. – Я зараз сама зварю… Буде вам фірмова…

Кішка засичала і вирвалась з рук Ігоря Сергійовича, якого вже відмітила сьогодні своїми кігтиками. До неї слід підхід шукати, бо дівчинка з характером. Добре, хай побігає. А я заходилася варити каву. Кинула оком по кухні – що ми маємо? Додала пару кристаликів солі, це поглибить смак, натерла на тертушці пару смажених горішків, це додасть пікантності. І вмішала дрібочку порошку імбиру. Досить, переборщувати з приправами не слід.

Тим часом бос наготував морозиво для дівчинки, полив сиропом та посипав подробленими фісташками.

- Несіть, - подала я йому каву.

- Я вже й кухар і офіціантка, - видихнув, качаючи головою бос.

Окинув мене оком, мабуть, хотів, щоб я віднесла замовлення, та тільки язиком цокнув, бо я ж негарно одягнута, ненафарбована та без зачіски.

- Самі розповідали клієнтці, що живете кав’ярнею. Вдовольніть жіночку.

Бос ухопився за піднос, пропік мене поглядом, начепив на обличчя усмішку для клієнтки і вийшов до зали.

Я знов припала до одвірок, цікаво було, як оцінить мою каву відвідувачка.

- Прошу, - голос Ігоря Сергійовича звучав приглушено та сексуально, він виставив на стіл каву та морозиво.

- Катрусю! – гукнула мати дівчинку. – Йди-но сюди, твоє улюблене!

Мала прийшла разом із Масею, той одразу набачив морозиво. Коли бабуся була жива, ми інколи купували по пачці пломбіру або фруктового, і мої котики полюбляють такі ласощі.

Катруся почала не стільки сама їсти, скільки кота годувати, то шматочок на долоньку покладе, то дасть пальця облизати. У підсумку, морозиво було усюди: на столі, на підлозі, на Масі і на самій дівчинці. На щастя, адекватна мама тільки посміхалася і не лаяла малу. Вона непоспіхом зробила кілька ковтків кави, прислухаючись до відчуттів: