Глава 8. А ось і відвідувачі.

Мене від цих хвостатих вже нудить! А усі неначе з глузду з’їхали: «Котики, котики…» За тим, що під плиту заповз, як усі вбивалися? Навколішки попадали, до підлоги припали, у щілину зазирають. Щоправда, дивитися на три виставлені дупки було цікаво. На дві. На дупу Єгора – не цікаво. От у Белли, не дивлячись на її характер, форми нічогенькі, привабливі. Та від дівчат з таким характером слід триматись за десять кілометрів. З ними можливий лише секс на одну ніч, а не довге сумісне життя, то так.

А от новенька здивувала. Коли стала на карачки, безформна футболка впала, обмалювавши гарненьку фігурку. Талія он яка, тоненька. Дивна вона. Усі дівчата натягають на себе таке, щоб фігуру обліпило, щоб показати, які вони стрункі та гарні. А у цієї Христини все при собі, а вона не демонструє, ховає під некрасивим одягом. Дивна…

А її коти? Цікаво, вони й вдома такий безлад творять чи то мені по блату таке щастя? Це ж треба за пару годин усе перевернути догори дрига? Втім, ці горщики з квітами мені ніколи не подобались, тож респект коту, як його? Масяні.

Головне, щоб зараз ніхто до кав’ярні не навідався та не побачив оцього гармидеру. Нехай хлопці поприбираються, їм розім’яти спини не завадить, ледарям.

Та моїм сподіванням здійснитись не доля. Двері рипнули, повідомляючи, що у нас гості. У мене мало серце не стало. Немов ще хтось знайомий побачить, що у моїй кав’ярні робиться – рознесуть, мов сорока на хвості, по всьому місту…

Фух. Не відвідувачі. То Альбіна повернулась з купою сумок та пакетів. Навіть вона була шокована, побачивши, що коїться. Пакети випали з її рук, а ротик відкрився у німому здивуванні.

- Е-е-е…

Белла впевненим тоном пояснила їй:

- Це ми, Альбіночко, вирішили ці недолугі квіти з вікон прибрати. Нащо вони? Хай краще котики на підвіконнях лежать та клієнтів приваблюють. Давай сюди пакети і приєднуйся до хлопців. Треба усе довести до ладу швидше, бо й справді, можуть нагодитись відвідувачі.

Офіціантка-прибиральниця кліпнула пару раз нарощеними віями  (Мені завжди було цікаво: як вони таку вагу витримують?), і слухняно рушила до комірчини. Все ж прибирання – то її законна робота, вона за неї гроші отримує.

- Там вже кошачі лотки стоять! – гукнула їй у спину Белла. – Не поруш!

- Ой, треба ж котикам показати, де тепер у них туалет! – згадала Христина.

Оце тільки зараз? Сподіваюсь, милі котики не облюбували собі інше місце для туалету? Треба хоч свій кабінет закривати. Запирати на замок!

Гур-гур! Із комірчини вилетіла перелякана Альбіна, за нею не менш переляканий Малюк, який невідомо коли встиг вибратись з-під плити. Певно, об’ївся так, що мав сам шукати туалет. Слідом посипались віники та швабри. Гліб з Єгором тільки перезирнулись, радіючи, що не поспішали і не опинились на місці офіціантки. А Альбіна витрусювала з голови наповнювач лотків.

Малюк чкурнув знов на кухню, мабуть, на облюбоване місце під плитою.

- Не лайте котика! – одраз записалася в захисники чотирилапих Альбіна. – Він не винен! Примостився якраз у лотку – а тут я. Звісно, що злякався, підстрибнув невдало. Я теж злякалась би, коли б сиділа на унітазі, а когось приперло.

- Отже, слід перемістити котячі туалети у якесь інше місце, - значуще покачала головою Белла.

Я заперечила:

- Коли Малюк вже сходив туди, то того місця й триматиметься. Коти в цьому сенсі вперті.

- Можна двері замикати,  - непевно запропонував Гліб.

Тут Єгор замотав головою, він вже ті лотки встановлював і переносити їх на інше місце наміру не мав:

- А не легше буде витягти з комірчини усе, що там є? Кращого приміщення для котячих туалетів однаково не знайдемо… Маленьке, затишне…

- Легше, - погодився бос. – Белло, подумай, куди відра та швабри перемістити.

- Та двері до комірчини слід залишати трохи відкритими, щоб котики могли вільно заходити! – вставила котяча мамка. І, знітившись, додала: - Бо буде біда…

- Що ж, - потер я долоні, - питання вирішене. Приступайте до роботи.

Хлопці знехотя потягнулись до комірчини. Прибирання ще додалося. Хоч би ніхто не завітав на чашку кави.

Белла почала перебирати покупки.

- Ось сорочка, це вам, Ігоре Сергійовичу, - і подала мені яскраво червоне безглуздя.

- Я цього не вдягну!

Можна ж було вибрати якийсь модний колір. Та й фасон… Поглянув на цінник… Мамо моя! Я, звісно, люблю дорогі бренди, та за ось це і копійчини не дам!

- Завтра віднесеш назад.

- Альбіна віднесе, - піджала губки Белла. – Смаку в неї ніякого…

- Мені однаково. Та я тепер, що, так і ходитиму у піджаку на голе тіло? – обурився перспективою я.

А тут озвалася власниця котячого царства:

- Вам личить, Ігоре Сергійовичу! Я б порадила вам підтримувати саме такий імідж. Хай це буде ваше нове обличчя, візитна картка! Головне – робіть вигляд, що так задумано.

- Порад від котолюбки не потребую. Вирішуйте краще, який корм потрібен вашим вихованцям та покажіть їм, де туалет.