Глава 1. Бос у гніві.

Сіра блискавка метнулась зигзагом по кухні, зносячи по дорозі усе, що зустрічалося на шляху. Мій любий Масечка! Він же зараз або вдариться, або застрибне на гарячу плиту та обпечеться, або ще якось травмується! Хай лусне той день, коли я взагалі принесла до цієї клятої кав’ярні своїх котиків!

- Стій! Любий! Киць-киць!

От, так і знала! Буць!  Бідолашка врізався у холодильник, впав у миску з борошном, через що задня половина його тепер стала біла, вискочив, струсився так, що борошно туманом повисло у повітрі, і продовжив гру-шоу під назвою «Спіймай котика».

Буць! Це вже ми з босом збилися, тільки ж я нижча, от і вцілила йому лобом у око. Ненароком же ж!  Та він зиркнув на мене таким злим оком, одним, бо друге швидко запливало.

Ой! Нічого не сказав, не встиг, бо Масечка звалив кавоварку. Все. Якщо зламалася – я до пенсії рабинею буду у цій кав’ярні! Маю спіймати тваринку раніше, ніж це зробить бос, бо він його вб’є за ту кавомашину. І за погризений святковий торт… І за підбите око… І за увесь цей гармидер.

Ми одночас кинулись до кавомашини, ледве знов не збилися, та котик вже чкурнув в інший бік. Забрався під шафу, я на підлогу впала, намагаючись дістати стрибунця, а він вже вискочив з іншого боку.

Та коли ж у нього батарейка сяде?!

 Здається, вморився таки, скочив на робочий стіл-тумбу, що розмістився посеред кухні, і робить вигляд, ніби нічого й не трапилось. Сидить, вмиває мордочку, щедро вимазану  смачним кремом.

Тільки не злякати… Тихо-тихо рачки підбираюсь до столу, повільно підіймаюсь і з жахом бачу, що з того боку так само підбирається до нього бос. Зараз же Мася злякається і знов бігати почне!..

Кидаюсь, розкривши обійми, щоб першою ухопити нещасного котика, і… Масечки вже й близько немає, а я хапаю боса, який теж намагався спіймати сірого. І сама потрапляю в його обійми. А ще ми знов стикаємось головами, тільки незрозумілим чином губи боса тицяються в мої. Щоправда він чомусь не жахається цього, а затримується... Щось відбувається фантастичне, бо губи боса живуть своїм життям, ніжно пестять мої, зминають чуттєво. І метелики здіймаються та кружляють не тільки в животі, а, здається, в усій кав’ярні.

А наступної миті ми розлітаємось, збентежені, у різні боки.

За кілька днів до того…

- І чого я мав очікувати, га? І чому я гадав, що кав’ярня має приносити прибуток? Чому я, наївний, вважав, що тут мають відпочивати та смачно харчуватися шановні жителі міста? Насправді це - розважальний центр для четвірки бовдурів! Вони тут п'ють каву, грають у карти, зависають у соцмережах та релаксують! Санаторій собі знайшли! Це ж треба?!         

Ігор Сергійович був не в дусі. Ні, не так. Він був НЕ В ДУСІ! І навіть знову не так. Він був розлючений!

Та причина на те малася. Серйозна така причина. Його, сина відомого та успішного бізнесмена Греченко, батько до свого бізнесу і близько не підпускав. Незважаючи на те, що рік тому він закінчив за кордоном пристойний університет за спеціальністю «Управління та бізнес» й рвався прилучитися до сімейної справи, робити гроші, стати незалежним та самостійним.

 І як інші багаті батьки тицяють своїм чадам бабло і в рот, і в інші місця, не хвилюючись, що з них виросте чи вже виросло? Чому так звана золота молодь проводить свої дні та ночі у суцільних розвагах? Грошами вулиці посипає та замітати не дозволяє? Чому його друзі завдяки батьківському бізнесу постійно змінюють круті тачки і катаються по всьому світові в пошуках нових відчуттів? Чому у нього не новий електрокар, а п'ятирічної давності мерседес?

На превеликий жаль Ігоря, батько його вважав, що гроші людину псують і що син має сам навчитися їх заробляти. Та хто ж проти? Ігор був згоден на високооплачувану роботу у батьківському бізнесі десь на керівних посадах. Гаразд, не білоручка і не марнотратник життя, як деякі. Але, на жаль… Після закінчення навчання на день народження батько замість очікуваних «всіх благ» подарував синові невелику кав’ярню на околиці міста, яку колишній господар продав через повну нерентабельність, виділив невелику суму на розкручування і проголосив привселюдно, що якщо за рік Ігореві вдасться вивести заклад на високий рівень, то він візьме його в бізнес кудись у керівництво, якщо ж ні - доведеться йому рухатися кар'єрними сходами, починаючи з самих низів.

- Доведи на малому, що в тебе є голова на плечах! Покажи, що ти чогось вартий, що ти справжній Греченко! – кричав батько, потрясаючи келихом.

Загалом привітав, називається, синочка з днем ​​народження.

Спочатку молодий Греченко взявся до справи з ентузіазмом і натиском, зробив ремонт, закупив нове обладнання, найняв цілий штат працівників, дванадцять чоловік. Нова вивіска «Оріон» сяяла неоновими зірками, заманюючи відвідувачів… Але чомусь відвідувачів не було. Один, два, три на день – це ж знущання якесь! Гроші витрачалися та витрачалися. На комунальні, на податки, на зарплати та інше, а прибутку як не було, так і немає. Що тільки не вигадував молодий бізнесмен Ігор. І вказівники, що світяться на вулиці, і обслуговування на виніс, і реклама в пресі, в інтернеті, і одягнені в костюми тістечок зазивайли… Ентузіазм здувся, як повітряна кулька. Напрошувався висновок, що це місце прокляте і нічого вдіяти неможливо.

 По секрету кажучи, Греченко навіть таємно, щоб не знали працівники, привозив місцевого святого отця освятити кафе і вигнати нечисту силу. Потім екстрасенса. Після того бабку, стару відьму дуже вихвалювали у соцмережах.