Розділ 11

З неба великими краплями падав дощ. Він не ледь крапотів, як це буває у сумних фільмах і не лив як з відра. Він просто йшов. Прибивав літній пил до землі, закривав маревом світ, відгороджував пеленою людей одне від одного. Світ ніби завмер. Чутно лише шум дощу й проїжджаючих час від часу машин неподалік.
Діоніс би не хотів, щоб в день його похорон лив дощ. Але він пішов.
На похоронах майже нікого не було. Були жінки що оплакували його, був священник. Декілька старих людей які знали Діоніса при житті, Аширо, Даша і ще одна молода пара незнайомців.
Мало. Смертельно мало людей змогли прийти в цей день на його могилу.
Тіло вже давно закопали, священник відспівав його грішну душу й на кладовищі залишилось лише двоє. Аширо і Даша. Вони стояли мовчки не заважаючи один одному. Вони знали, що рано чи пізно цей момент настане.
Даша думала про своє майбутнє. Що їй робити далі. Поки вона завмерла не знаючи в якому направленні рухатися. Жила по інерції. Її мрія здійснилася, а нової ще не з’явилося. Їй просто подобалася кава й подобалася кав’ярня “Мрій”. Подобалися люди які її відвідують і подобався Діоніс. А тепер Діоніса не стало. Не перша смерть за її життя, але не менш значуща за інші.
Він радів разом з дівчиною коли до Соні повернувся зір. Він втішав дівчину коли вона плакала від щастя. Він допоміг її мрії здійснитися зараз, а не потім, після довгих років очікування. Що робити далі дівчина не знала.
Час ніби завмер.
- Я йду, - Сказав Аширо дівчині, але продовжував дивитися на фото на хресті. На ньому Діоніс був ще не таким старим й ледь помітно посміхався дивлячись прямісінько у камеру.
Дівчина зрозуміла що пан Аширо говорить не про сьогодні. Він йде на завжди.
- Ви повернетесь?
- Не скоро, але колись ми ще точно зустрінемось, - він замовк, а потім дістав листа з рукава свого чорного хаорі, - він передав це тобі.
- Дякую.
- Удачі тобі. Приходь до нього іноді, щоб йому не було самотньо,
- Обов’язково прийду.
Дівчина тримала у руках листа з ребристого темного паперу й розпечатала його стоячи на кладовищі, лише сховалася від дощу під деревом, щоб краплі не розмили чорнила.
Лист був коротким. Каліграфічним почерком там було написано лише сім речень:
“Дорога Даша,
Сподіваюся ти вибачиш старому що так раптово покинув тебе нічого не пояснивши, але я впевнений що ти зможеш все зробити так, як треба. Я вирішив все ще у твій перший тиждень роботи в кав’ярні, а потім зробив все щоб ти залишилася. Всі документи готові й вже завірені нотаріусом лежать у вже твоєму кабінеті.
З дня моєї смерті ти господиня кав’ярні “Мрій”.
Я вірю, що ти вибачиш мені за те що я все вирішив сам. І я вірю що ти покохаєш це місце всією своєю душею й зможеш про нього подбати.
Виконай мою мрію - будь хорошою господинею в цьому домі.
З надією на краще, Діоніс”
Дівчина ледь помітно посміхнулася. Лист пах його парфумом. Твердою рукою чоловік привів її до своєї мрії і з надією вручив справу багатьох поколінь своєї сім’ї.
Чим вона заслужила таку довіру? Чому саме вона? Даша вже не дізнається ніколи.
В цьому листі Діоніс передав їй свою мрію і одночасно дав їй напрямок в якому їй варто рухатися.
Розчарувати його вона немає права.
Дівчинка витерла сльозинку яка котилася по її щоці. Що ж. В кав’ярні “Мрій” має здійснитися ще не одна мрія.