Розділ 9

Аніка пила каву. Маленькими ковтками. Говорила відривисто. Скоріше поринула у свої думки ніж дійсно вела діалог. І від того всі її слова звучали не складно так ніби вона й сама не знала що саме хоче сказати.
- Ця кав’ярня повністю виправдовує свою назву. Мої батьки хвилюються за мене більше ніж потрібно. Я ще дуже молода по мірках мого народу, звісно доволі чутлива й, певною мірою, беззахисна. Зі мною завжди є охорона та й сама я щось вмію, але бойові мистецтва не мій профіль як ти вже знаєш. Так от, - зітхнула Аніка погладжуючи свого Демона, - Я дуже хотіла собі котика. Завжди. Майже марила цим бажанням. Це перетворилося у мрію. Батьки ніколи б не дозволили цього. Вони занадто боялися що це стане моїм слабким місцем. У члена королівської сім’ї не має бути сильних прив’язаностей. А я просто хотіла котика. І це бажання було настільки сильним що я провалилася. Просто провалилася у портал! - яскраво посміхнулася дівчина згадуючи той момент. - Як же я тоді злякалася. Я опинилася тут. Біля барної стійки. Я тепер там завжди виходжу. Тут я і зустрілася з Демоном. Він був ще дуже маленьким, але таким грізним. Вискочив на мене і як зашипить! - засміялася дівчина, - Це тепер він такий спокійний. Тут я познайомилась з Діонісом і він віддав мені котика, - дівчина замовкла, замислилась, а потім продовжила. - Так от до чого я веду. Це кав’ярня «Мрій». Тут збулася моя мрія і я з радістю допоможу здійснити мрію твоєї сестри. А ти у свій час також комусь, - кинула погляд в бік другого поверху дівчина, - допоможеш здійснити його мрію.
- Дякую, принцесо.
- Вона не знатиме що ти причетна до її лікування. Я зроблю так, що зір повернеться до неї поступово. Місяць, може два - тут все від її організму залежить. Яке-небудь виправдання її зцілення придумаєш сама.
- Старе-добре чудо ще ніколи нікого не підводило. Іноді краще нічого не видумувати, ніж потім бути спійманим на брехні.
- Твоя правда.
- І все ж таки, чи не забагато я прошу?
Даша сиділа схиливши голову над своєю порцією кави. Їй би радіти що все вирішиться так скоро, що її мрія зовсім скоро здійсниться, але якесь дивне відчуття гризло її з середини. Невже все може бути так просто? І вона більше нічого за це не повинна? Вона була готова роками працювати заради цього, а тут все вирішиться просто за один день?
Життєвий досвід дівчини підказував, нашіптував що так просто не буває. Що вона про це пожалкує й розплатитися ніколи не зможе.
- Мені це майже нічого не варто.
Ці слова принцеси відлунням прозвучали у голові Даші. Вона знала що це правда і від цього якась гірчинка з’явилася на кінчику її язика.
- Але це значить для мене майже все, - прозвучало майже як вирок.
- Це кав’ярня мрій. Я здійсню твою ти здійсниш ще чиюсь. Не хвилюйся за це так сильно. Хапайся за шанс інакше все проґавиш. Тим паче у людей таке коротке життя, - Аніка знову дивилася на Діоніса.
Його життя вже вийшло на фінішну пряму. Хто як не цілителька може це побачити і кому як не їй було найскладніше з цим змиритися. Та навіть найкращий цілитель, найсильніший маг, не може нічого зробити зі старістю.
Аніка просто сподівалася що він відійде в інші світи з легким серцем та посмішкою на обличчі. Більшого бажати вона не сміла.