Розділ 7

Кіт виявився тим ще пройдисвітом. На руки не давався, але терся об ноги відвідувачів випрошуючи смачненького. І отримував все що забажає. Люди брали каву йшли з нею у справах і через пів години поверталися назад з чимось смачненьким для кота. За цей ранок ще ніхто не повернувся з порожніми руками зате, здається, абсолютно все навкруги покрилося тонким шаром рудої шерсті.
Крісло вже майже офіційно перейшло у володіння кота і переїжджати в інше місце він не хотів категорично. Даші навіть довелося взяти для себе один з запасних стільців, бо разом з котом в крісло вони точно не поміщаються.
Так і продовжувалося до самого вечора, аж доки до кав’ярні не увірвалася занепокоєна дівчина. Кіт ніби тільки на це й чекав з голосним мявком підірвався з місця й заскочив їй на руки, ледь не вронивши на підлогу. Дівчина похитнулася, але встояла на ногах. Вочевидь кіт нарешті дочекався на свою господиню.
Дівчина посміхаючись гладила кота й на обличчі у неї написане неймовірне полегшення. Напевне вона весь день сьогодні його шукала й вже зовсім збилася з ніг.
- Я тебе вже обшукалася, Демоне. - підтвердила здогадки Даші дівчина.
Тримаючи кота на руках дівчина перевела погляд на Дашу і немов трохи розгубилася не знаючи як почати розмову.
- Аніко, дитино, невже все-таки вирішила провідати старого? Твій кіт тебе вже зачекався сидячи у мене, а ти все не йдеш, - спустився з другого поверху Діоніс.
- Не думала що він сюди проскочив, - з полегшенням видихнула дівчина й, спустивши кота на підлогу обійняла Діоніса, - і зовсім ти не старий, тобі ще жити й жити.
Кіт підійшов до Даші й почав тертися об її ноги випрошуючи ласки й поглядаючи на свою господиню. Даша також дивилася на неї.
Дівчина виділялася серед натовпу своєю красою. Світле волосся й сині очі, довгі вії, ще дитячі риси обличчя. Одягнена в блакитну сукню, що як наче зроблена з декількох шарів легкого шифону які перетиналися й хвилями виглядали один з-за одного. На руках безліч тоненьких браслетів, а на голові ледь помітна діадема. Та для звичайної людини в образі цієї дівчини було щось більш видатне. Гострі вушка виглядали з-під волосся і точно не були підробкою.
- Так це ти знайшла мого котика! - з посмішкою звернулася ельфійка до Даші, - Дуже дякую що допомогла йому. Ти добра людина. Уявляєш, його знову намагалися викрасти. Напевне не чули що таке ім’я йому дала не я.
- Ні за що. Викрасти? - обережно перепитала розгублена Даша.
Рідко їй так щиро говорили слова подяки.
- Ну взагалі викрасти знову намагалися мене, єдина донька монарха як-не-як, але Демон був швидше й замість мене утягнуло в портал його. А мої батьки й чути нічого не хочуть, змусили мене спочатку завершити всі справи й тільки тоді випустили з замку. Не люблять вони Демона, - зітхнула дівчина.
Хоча зараз її і дівчиною не назвеш. Насупилася точно як маленька дитина.
Даша на таку розгорнуту відповідь не сподівалася, а ельфійка в цей час продовжила:
- Справді, дякую велике. Якщо щось хочеш можеш попрохати мене - я вмію бути вдячною. Зроблю все що зможу. Тільки якщо мова йде не про вбивство - в таких справах до мене краще не звертатися - не мій профіль - жартома сказала Аніка.
- Не відмовляйся від такої можливості, дівчино. Коли тобі ще буде винна принцеса ельфійського народу, - серйозно сказав Діоніс застерігаючи від необережних слів.
- Але я не знаю про що прохати.
- Це не проблема, Придумаєш до мого наступного візиту. Постараюся скоро вирватися знову. А зараз я вже побіжу, бо й так занадто довго його шукала. Матінка вже точно хвилюється, - похитала головою дівчина, - Демон, йди до мене - поманила кота й вже за мить він був у неї на руках. Скоро побачимося, Діоніс, - махнула рукою господарю кав’ярні і розчинилася так наче її тут і не було.
З’явилася різко й неочікувано так і зникла залишивши після себе купу питань.