Розділ 6

Ранок видався світлим. Сонце вставало десь далеко на сході підсвічуючи все вранішнім туманом. Він маленькими краплями води осідав за шиворотом, шукав місце під боком і ледь чутно обіцяв легкий чудовий бадьорий ранок.
Даша на ці обіцянки не велася. Ранок, на її думку, не може бути легким і бадьорим. Тим паче що сьогодні вона прийшла набагато раніше ніж потрібно. На годиннику лише п’ята ранку.
Прокинулася дівчина взагалі о четвертій. Коли небо ледь-ледь почало світліти на горизонті. Більше заснути не зуміла, але й прокинутись до кінця також. Тому й прийшла на роботу.
Господар кав’ярні дозволив приходити так рано як зволіє її душа і йти пізніше за закриття кав’ярні, якщо їй так хочеться. Дівчина вже декілька разів скористалася цією пропозицією і йшла вже пізно вночі. Додому повертатися не хотілось. Квартира здавалася порожньою і пустою. Якби було можна, Даша залишилась би жити на роботі. Там вона вже відчувала себе як вдома.
Даша катастрофічно не виспалась і настільки ж катастрофічно цим ранком хотіла одного - швидше зустрітися з кавомашиною і випити сорок мілілітрів еспресо. Напевне саме тому вона зрозуміла що щось не так тільки коли замість того щоб беззвучно відчинити двері вона почула тихий протяжний мявк.
Даша завмерла на місці. Її мозок спросоння взагалі не зрозумів що почув. І тільки секунд через десять дівчина здогадалася подивитися вниз.
Там, практично біля її ніг, лежав рудий кіт. Розміром таких котів Даша ще не бачила. Напевно, кіт породи мейн-кун. Весь пухнастий, з довгими лапами й дійсно дуже великий. Зараз він лежав згорнувшись у клубочок й не рухався. І лежав він всередині кав’ярні.
Даша була впевнена що жодного разу до цього не бачила тут цього великого кота, але якщо він тут, то напевно так і треба. Кіт перед дверима не найдивніша річ яку дівчина спостерігала у цьому місці за час своєї роботи. А кіт це просто кіт.
“Варто попросити його перелягти на інше місце” - подумала дівчина і тільки нахилившись понижче побачила мокру шерсть у нього на лапах.
“Вода? Звідки тут вода?”
Шерсть в цих місцях була набагато темнішою. Даша доторкнулась рукою до лапи і зрозуміла що ніяка це не вода. Кров з ранок вже не витікала, але встигла здорово намочити шерсть. Самі ранки причиняли коту явний дискомфорт. Саме тому він продовжував лежати перед вхідними дверима замість того щоб перебратися у більш безпечне місце.
- Не проти якщо я візьму тебе на руки? Будеш хорошим котиком? Мені треба тебе перенести. Інакше я не зможу тобі допомогти. А трохи пізніше почнуть приходити люди. Вони не знатимуть що ти тут лежиш і можуть тебе вдарити. Як я тільки що. І тобі буде знову боляче, - дівчина не замовкала ні на секунду спокійним рівним голосом розповідаючи всілякі дурниці. Заспокоювала себе і кота водночас.
Вона протяжно зітхнула піднявши кота - кілограмів вісім він точно важить, може навіть більше. До таких навантажень дівчина з самого ранку точно не була готова.
Дівчина занесла кота за барну стійку й поклала його на крісло. Кіт такий великий, що ледь помістився, але кращого місця для нього дівчина поки що не придумала.
Дівчина все розповідала щось і розповідала шукаючи аптечку, а потім присіла перед котом і акуратно почала роздирати підсохлу шерсть і промивати ранки. Кіт з настороженістю дивися за її рухами іноді намагався вирвати лапку з рук і тоді дівчина продовжувала його вмовляти тихим голосом обіцяючи позбавлення від болю. Кіт вірив і не рухався.
У Даші в житті ще не було досвіду котячих перев’язок тому вона лиш промила рани сподіваючись що поки що цього буде достатньо і радіючи що їй дістався такий спокійний котик. Ветеринар зможе приїхати лише після дев’ятої, а до того часу це повинно трохи допомогти. Гірше від цього не стане, а нічого не робити також не найкращий варіант.
- Ти знайшла кота? - прозвучав з-за спини дівчини голос Діоніса.
Даша здригнулася і різко повернулася до нього. Зовсім не помітила як старий підійшов - навіть з тростинкою він ходив тихо. Кіт насторожено завмер.
- Він вже був в кав’ярні, - ніби виправдовуючись сказала дівчина. - Лежав тут, перед дверима. Поранений, - тихо додала.
- В нього поранені лапи?
- Задні, - уточнила дівчина, - тільки я не розумію де він міг так поранитися.
- Перев’язала? - продовжив допит старий.
- Не вмію - покаялася Даша відвівши очі.
Чомусь їй стало соромно від того що вона щось не вміє і не може допомогти як слід.
- Я вмію. Пропусти старого. Лікар зараз не приїде то допоможемо як зможемо. Ти вже вибачай, кіт, на магію не здатні, - з важким стогіном присів на коліна перед кріслом.
Діоніс щось тихим голосом говорив коту бинтуючи його лапи професійними рухами - займався таким точно не вперше.
- От і все. Можеш тут полежати, можеш бігти по своїм справам. Тут я вже тобі нічого не скажу. Коти самі собі господарі.
Кіт у відповідь потягнувся на кріслі, ледь з нього не звалившись, фиркнув і повернувся до людей спиною скрутившись у клубочок.
Даша посміхнулася дивлячись на таку поведінку кота.
- Напевне треба пошукати його господаря.
- Не хвилюйся, в нашій кав’ярні коти просто так не губляться. Або сам піде, або за ним прийдуть. Ще й дня не пройде.