Розділ 4

Старий будинок зустрічав запахом диму та, ледь чутно, лаванди. Так пахла старенька мамина сукня, що вона котрий рік вже носила вдома і так пахло в шафах куди мама клала чарівні мішечки від молі. Лаванду для них мама вирощувала й висушувала сама, а червоні мішечки зшила бабуся ще багато років тому.
Дровами будинок інколи топився взимку. Тоді, доки тато розтоплює котел, запах диму проникав в найменші щілини й навіки просочував шпалери неповторним ароматом. Дим влітку був іншим, особливим. Завжди виключно з вишневого дерева. Трохи солодкий, трохи терпкий. Одяг після нього також пах солодко, а м’ясо пропитуючись димом отримувало свій, абсолютно особливий присмак.
Так і повинно бути - повертаючись додому спогади одразу виринають з глибин пам’яті. Зовсім неважливо як виглядає дім, чи подерті в нього шпалери в коридорі, чи стара затерта підлога, чи може стоїть в кутку та сама лампа що давно встигла остогидіти і кожного року звучить обіцянка замінити її на щось інше.
Всі ці речі і спогади роблять дім твоїм домом. Місцем яке ти любиш, або не дуже, й знаєш до кожної найменшої деталі.
Найрідніше місце на планеті. Дім.
З часом Даша почала забувати як добре вдома, але достатньо повернутися, щоб знову відчути себе малою дитиною огорнутою любов’ю.
- Привіт моя киця, - закинула рушничок на плече й розгорнула руки для обіймів мати.
І Даша не замислюючись поринула в обійми вдихаючи рідний аромат.

“А ще вдома на тебе завжди чекають” з ніжністю подумала дівчина.
- Ти так давно не приїздила що я вже думала забула про матір, - перебільшено розлючено сказала жінка.
- Ну мам, ти ж знаєш, шукала собі нову роботу. І я була вдома місяць тому.
- Місяць тому, - розвела руками жінка. - як наче місяць це хвилина.
- Головне що приїхала, - з ніжністю посміхнулася дівчина. - А де тато?
- На роботі, як завжди. Знову його у вихідний покликали, - розлючено зітхнула мати, - може під ранок й повернеться.
- То я до завтра вдома залишуся, в мене два вихідних - можу собі дозволити, - посміхнулася дівчина заходячи до хати.
Не встигла дівчина спокійно перевзутись у капці як її збив ураганчик на ім'я Софія. Волосся зібране у хвостик поплигало перед очима, а руки міцно стисли в обіймах. Одним словом - молодша сестра. Одразу з порогу завалила тисячею питань на різні теми сама ж собі одразу відповідаючи.
- Стій-стій. Трохи повільніше. Я також рада тебе бачити. Я нікуди не поспішаю, ще весь день попереду - встигну все розповісти. Та й що ти мене зустрічаєш наче рік не бачились?
- Тебе правда давно не було, - ображено надула губки дівчина.
Даша посміхнулася про себе - як сестра трохи підросте - цей білявий янгол розіб’є ще багато серденьок.
Так вони під веселе щебетання й перебралися в кімнату до Соні, що з захватом розповідала про ще один виграний конкурс на кращий пейзаж регіону.
Любить дівчинка малювати і в неї гарно виходить, а вигравати точно люблять абсолютно всі - що великі що малі.
Даша сидячи на ліжку окинула поглядом кімнату підмічаючи нові деталі. Ті самі нудні блакитні шпалери й темно-сині штори. Робочий стіл з шухлядами обклеєними наліпками з котиками і персонажами мультиків. Нові картини на стінах й поличка з грамотами в напіввідкритій шафі. І окуляри з товстими лінзами на тумбі біля ліжка.
Соня часто малювала море. Бурхливе нічне, спокійне світанкове, вируюче життям чи тихе, наче мертве. По цім картинам можна прослідкувати як збільшувалась її майстерність, а мама сміючись розповідала про перші хвильки намальовані молодшою донькою на піску біля цього самого моря.
- Що тобі подарувати на день народження? - запитала Даша з посмішкою спостерігаючи за енергійною сестрою.
- Звільнення від цього? - покрутила в руках окуляри Соня, а потім засміялася. - Жартую, вони мені як рідненькі. А так можеш приготувати мені тортика, в тебе найсмачніше виходить. Тільки мамі не говори, - погрозила Соня пальчиком, - Вона образиться. Але випічка це взагалі не її.
- Буде тобі тортик. Тільки мамі про це скажу - щоб сама готувати не починала, - підіймаючись з місця сказала Даша.
"А колись я все ж таки вилікую твої очі"
Соня не знала що саме заради цього, заради своєї коханої молодшої сестрички, Даша готова працювати не покладаючи рук. Щоб колись її сестра змогла побачити цей світ не викривлений товстими лінзами, а окуляри вона могла носити тільки для краси. І змогла побачити море у всій його неосяжності.