Розділ 2.2

За барною стійкою було пусто, але варто було тільки зробити декілька кроків у напрямку бару як наче з-під землі з’явився вже давно не молодий чоловік що з усмішкою привітався з дівчиною.
Зморшки перетинали його чоло глибокими бороздами, скупчилися біля очей навічною згадкою про веселий сміх і ледь-ледь торкнулися зони коло губ.
Даша встигла сказати лише декілька слів як була перебита на диво енергійним старим:
- Так-так я чекав на тебе, якщо ти не проти що я так неофіційно, - дочекався легенького кивка, - я так-то сам тут працюю, вже не перше покоління моєї сім’ї тут працює, традиція така, але в мене дітей немає, внуків взяти також ніде, а сам я став занадто старий для всього цього. Тепер мені треба допомога, - зітхнув він.
- То ви тут самі працюєте кожен день? Зовсім без помічників? - не повірила дівчина.
- О, не хвилюйся, голубонько, тебе без допомоги я не лишу, - одразу ж розкрив причину схвилювання старий Діоніс, а представився він саме так, - два дні я буду працювати сам, як і зараз працюю, а в інші буду тобі допомагати. Не лишу напризволяще.
Старий відставив свою тростинку сівши за столик навпроти дівчини і сперся ня лікті поставивши руки перед собою. Тіні виразно підкреслили його грецький профіль.
- Розумієш в чому тут справа, дитя, нових людей тут майже не буває. Як моя родина поколіннями тут працює, так і люди ходять до нас поколіннями в пошуках гарних напоїв та тихого спокійного місця. Я працюю тут вже майже сімдесят років і всіх їх знаю поіменно. Декого я знав ще молодим, тепер бавлюся час від часу з їх дітьми та онуками. Рідко заходить хтось чужий. Людей тут завжди небагато, але до кожного треба свій підхід. Я підкажу для початку, а потім може й сама розберешся. Я бачу що ти можеш.
Даша з цікавістю слухала старого й сама своїм вухам не вірила. Сімдесят років працювати в кав’ярні - дійсно справа всього його життя. І як же гірко було думати, що на ньому ця сімейна справа і завершиться.
- Я можу спробувати. Вийде в мене чи ні - покаже час.
Даша знизала плечима - що користі від пустих обіцянок? Далі все вирішиться саме собою.
- І то вірно. Час завжди все викриває. Ну то якщо ти готова я хочу скуштувати каву що ти зробиш своїми руками. Все ж таки в нашій справі це майже головне. Проходь за стійку - я буду твоїм першим клієнтом. Тільки спочатку покажу де що знаходиться - засміявся старий.
Кави й справді було багато. Різної. Видів не так вже й багато, але якась кава вже готова до приготування, а якась вилежувалася потрібний час, щоб дати поціновувачам лише найкращий смак. Чаїв також велика кількість, але з ними завжди розібратись трохи простіше, особливо якщо в тебе є свої фаворити. Сама Даша обожнювала липовий чай.
- Багато ми постачальників за цей час змінили. Все у світі змінюється, компанії розпадаються. Клімат впливає на смак кави, урожай також кожного року різний. Нам багато не треба, але я з висоти свого досвіду дуже вибагливий в цьому плані. Інструменти вже готові до роботи, зроби мені все як на краще, - доторкнувся рукою до плеча дівчини й зайняв своє місце.
Вперше за новими для Даші інструментами працювати вкрай незвично, але руки й самі знали як все робити. Кава мололася, молоко збивалося. В іншу мить руки вже нарізали й товкли імбир додаючи його в турку. На гарно розігрітому піску скоро вже все буде готово.
Два види кави - з кавомашини й на піску, щоб перевірити вміння дівчини. До всього не вистачало лише фільтра, але дівчині щось підказувало що і така кава тут є.
Руки ледь помітно здригнулися коли вона ставила чашки перед Діонісом.
- Не хвилюйся дівчино, - вочевидь помітив це старий,- я вже бачу що буде смачно.
Але дійсно заспокоїлася Даша лише коли побачила як він зажмурив очі від задоволення зробивши перший ковток кави.