Розділ 2.1

Екран телефону горів теплим жовтим світлом.
"Доброго дня Дар'я, Запрошую вас на співбесіду у кав'ярню "Мрія" на посаду баристи за адресою... "
Даша ледь не затанцювала від радості побачивши повідомлення. І що з того що на годиннику шоста ранку? Хоча сусіди б не оцінили таке проявлення радості.
Повідомлення прийшло ще ввечері, адреса збігається з адресою кав'ярні тож боятися нічого. Даші насправді дуже пощастило сьогодні прокинутися раніше, бо в вільні від роботи дні вона частенько спала до другої години дня, а співбесіда призначена саме на неї.
Ранок сплинув швидко, і от на годиннику вже майже перша. Дівчина збиралася швидко. Як не намагалася вона згадати будівлю в яку їй треба потрапити - нічого не виходило. Ніби й живе не далеко і час від часу ходить повз, але ні.
Саме тому необхідність вийти раніше загострилася. Якщо кав’ярня знаходиться десь у будинках пошук її займе деякий невизначений поки час.
Темні широкі штані швидко знайшлися у немаленькій шафі, на білий топ накинулася легка чорна кофта. Наряджатися на співбесіду сенсу Даша не бачила. Вона та хто є. Кого візьмуть на роботу - того й отримають. А вранці перед роботою у Даші точно не буде бажання наряджатися.
Годинник на стіні - на думку Соні, сестри Даші, абсолютно непотрібний в наш час релікт - безжально відраховував хвилини тихим стукотом підганяючи дівчину.
Легкі старенькі кросівки зайняли своє законне місце на ногах дівчини, а в руку ніби сам по собі влетів телефон з відкритою картою міста.
Навіть знання точної адреси не сильно допомогло дівчині у пошуках потрібного місця. Кутова будівля футуристичного вигляду, вся зі скла ховала в собі всередині багато різних приміщень. З одного боку це мережа відомих піцерій, якщо обійти ззаду - масажний салон. На кутку квітковий.
Знайти кав’ярню серед цього різнобарв’я було складно, Непомітна, вона сховалася за квітковим і лише невелика табличка з написом “Кав’ярня “Мрій”” вертикальним текстом зліва від затемнених скляних дверей натякали дівчині, що прийшла вона за адресою.
Погляд сам собою опустився на годинник - вона вчасно. До співбесіди ще дві хвилини - саме те що потрібно.
Дівчина не сумніваючись потягнула двері на себе. Ну не візьмуть її сьогодні на роботу - вона ще пошукає. Життя її від цього не залежить.
Напівтемне приміщення одразу викликало легкий дисонанс з зовнішнім світом. То тут то там його перетинати колони між якими знаходилися ширми з темних бусин від самої стелі й до підлоги. Ілюзія приватності.
М’які навіть на вигляд крісла та невеликі диванчики оббиті гірчичною тканиною. За затишок відповідають великі люстри що звисають з люстри й горять м’яким жовтим світлом. Почитати книгу в такому світлі не вийде, але воно того варто. Тиха музика приємно огортає теплом і розслабляє, не б’є по вухах як інколи буває.
Декілька столиків зайнято відвідувачами, але приміщення, вочевидь, напівпорожнє. Незрозуміло лише чому.
Легка посмішка з'явилася на обличчі у дівчини. Доволі смішною видалася думка про те, що людям просто вкрай складно знайти це чудове місце в скляній коробці.
В реальності всі ці думки по часу забрали у дівчини секунд п’ять і вона вже крокувала до барної стійки, що знаходиться прямо навпроти входу.