Розділ 1

Даша розчарована. Та і як ще вона може себе почувати? Останній рік пропрацювати барменом в елітному ресторані, набити руку, пережити декілька повних змін колективу, заслугувати прихильність керівника... І це все заради того, щоб так просто піти. Без шансу переграти все знову.
Тривожні чутки ширилися останні тижні, але Даша намагалася не звертати на них уваги. Наївно, звісно, але й панікувати завчасно не хотілося. Напевне, все ж таки треба було слідкувати за плітками в колективі трохи краще. Та вже нічого не зміниш. Залишається лише зітхнути і шукати нову роботу.
Порожня квартира зустріла тихеньким гурчанням старого холодильника, блимаючою лампою та прохолодним повітрям. "Завтра треба замінити" - вже вкотре подумала Даша проходячи по напівтемному коридору. Зняла кросівки з втомлених ніг, а теплу кофту поки залишила на плечах.
Весна в цьому році видалася прохолодною, тому теплі капці зайняли своє законне місце на блідих ногах, а чайник привітно засвистів гріючи воду на цілющій липовий чай.
Тепла чашка у руках і трохи спокою, щоб зрозуміти що все не так вже й погано. Хоч працювала дівчина й неофіційно їм дали ще два тижні затриматися на цій роботі і навіть пообіцяли виплатити відпускні за весь період праці. Для людини в сфері обслуговування це й дійсно достатньо, щоб зробити собі хоч якусь фінансову подушку на час поки підшукаєш нову роботу.
Але на цьому співпраця завершується.
Нічого не зробиш, ресторан викупила людина у якої вже є свій спрацьований колектив, своє бачення роботи, а Даша, як і її, тепер майже колишні, колеги, в це бачення зовсім не вписується.
Шкода.
Її, вісімнадцятирічну дівчину що навіть вступати в університет не зуміла, без жодного досвіду роботи в їх невеликому містечку взяли тільки в цей ресторан. Яким дивом вона й досі не розуміє. Напевно все через її вміння зберігати язика за зубами.
Покидати таке місце жаль, але натомість є можливість знайти роботу яка буде так само сильно подобатись, але не так далеко від дому. І може з'явиться час приїжджати до сестри. “Якщо так подивитися, то не все так вже й погано” - знов втішала сама себе дівчина.
Теплий чай потихеньку зігрів і душу, а руки самі потягнулися до комп’ютера на пошук вакансій.
Спускати планку з двадцяти тисяч гарантованої зарплатні занадто сильно не хотілося. П'ять віддати за квартиру з комуналкою, мінімум три на їжу ще щось відкласти на майбутнє і на мрію.
Вакансії горталися сторінка за сторінкою. Дев'ять. сім, десять, чотири... Невже хтось піде працювати за чотири? Даші згадалось як колись вона сама була згодна на будь-яку зарплатню. Лише б отримати такий необхідний досвід.
Дівчина подумала про те, щоб просто викласти своє резюме, але відмахнулася від цієї думки. Минулого разу їй ще довго нагадували про себе дзвінками рекрутери різних компаній.
Сторінка йшла за сторінкою, а ситуація краще не ставала. Єдиний варіант з нормальною зарплатнею - нічні клуби з не найкращою репутацією.
Може все, все ж таки, погано.
***
- Ось вона! - вигукнула Даша підхопившись.
Нарешті, нарешті вона знайшла щось підходяще. Резюме полетіло файлом до роботодавця не роздумуючі.
З досвідом роботи? Є досвід роботи. Орієнтуватися в сортах кави? Орієнтується. Тримати язика за зубами? Та це взагалі без проблем. Все що завгодно без жодних проблем якщо це зарплатня у двадцять п'ять тисяч в місяць ще й з офіційним працевлаштуванням.
Навіть якщо дівчині там не сподобається і вона затримається на новому місці лише на декілька місяців, це дозволить їй створити фінансові запаси на майбутнє і час для того, щоб знайти комфортнішу роботу. А може... Може в неї вийде почати збирати на навчання.
Хочеться здобути вищу освіту, до того як виповниться двадцять п'ять. Свого часу розуму поступити на бюджет не вистачило, а фінансів на платне не було зовсім, та й зараз всі гроші відкладаються для інших справ.
Вища освіта то вже мрії.
Непогано живе і без диплома. Було б непогано його отримати, але не вкрай потрібно. Змирилася вже якось з цією думкою.
Якби мама почула думки дівчини то зітхнула б і розчаровано похитала головою. Вік такий - бути фаталістом. Усвідомлення можливостей прийде до донечки потім.
Даша розслаблено розтягнулася на ліжку. Знайшла нормальну вакансію в останню зміну на вже колишній роботі. Пощастило, нічого не скажеш.
Дівчина ще раз уважно перечитала вакансію, на всілякий випадок, і розслабилася до кінця. Все правильно, вона підходить. І сама вакансія на сайті з'явилася лише декілька годин тому.
Адреса здавалася дивно знайомою. Десь зовсім недалеко, місце хвилин за десять від квартирки в якій вона зараз живе.
Дівчині здавалося що цей район вона вивчила вже до деталей, але в пам'яті по тій адресі нічого схожого на кав'ярню не було. Хоча могла звісно й не запам'ятати.
Дівчина нахмурилася. Лише б це не була якась просто видумана заради жарту вакансія. Буде дуже не дуже. Треба буде якось перевірити.
"Вже не сьогодні" - подумала дівчина кинувши оком на годинник. Потягнувшись звернулася в компактний клубочок і заснула.
Звук вхідного повідомлення вона вже не почула.