А ви любите каву?
Цей ароматний напій окрилює, бадьорить.
Чашечка ранкового еспресо -
і ми готові бігти далі, звичайно,
перекинувшись парою-трійкою фраз
зі знайомим баристой .
Він, як завжди, усміхнений,
і його розмови затягують нас у вир,
з якого з кожним днем
все важче вибиратися…
* * *
Вони познайомилися через спільного друга в прекрасному закладі на Єврейській вулиці, де Андрій часто пив гарячий шоколад, а Денис працював баристою. Андрію сподобалось, як новий друг вміло приймав відвідувачів - здалося, що кав'ярня щойно відкрилася, але там вже було багато людей. Крім того, коли Денис дізнався, що його новий знайомий захоплюється творчістю, він одразу попросив рукопис з автографом, а потім шукав вільну хвилинку для спільного обговорення прочитаного. Це випадкове знайомство дало багато як автору, так і читачеві. Шкода, що кав'ярні пощастило менше - незабаром у орендарів з'явилися проблеми і заклад довелося закрити.
Денис залишився без роботи, Андрій - без улюбленого гарячого шоколаду, але до того часу вони знайшли спільні теми і іноді зустрічалися за келихом смачного пива.
А що тільки не говорять в одеських пабах! Сім'я, політика, футбол - а там вже й до висловлення майбутніх планів недалеко.
І ось, наче саме провидіння втрутилось: Андрій, дізнавшись про думки друга щодо відкриття власної кав'ярні, незабаром надіслав йому фотографію вільного приміщення, яке здавалося в оренду, Таким чином, колесо почало крутитись.
* * *
Коли Денис отримав фото непримітного маленького приміщення, майже одразу відкинув для себе цей варіант. Він не уявляв, як можна розмістити там кав'ярню. Але згодився подивитися.
Справді, приміщення виявилося невеликим - він під два метри вимахав, йому тисла на голову будь-яка стеля, за винятком старих одеських будинків – архітектурних пам'яток: ось де висоти вистачало.
З кута Кінної вулиці та Новобазарного провулка люди частіше виходили, ніж заходили на територію Нового ринку, тому співробітники жартома називали вхід "чорним", але розташування все одно сподобалося майбутньому бізнесмену.
Поговоривши з місцевими торговцями, Денис зробив висновок: все не так погано, як здавалося на початку. А після зустрічі з власником кіоску-контейнера та адміністрацією ринку він вирішив: кав'ярні бути!
* * *
Справа йшла повільно, але впевнено. Як відвідувачі ринку, так і продавці поступово перетворювалися на постійних відвідувачів цього маленького закладу. Після півроку з моменту відкриття Андрій здивовано почув перші звіти про прибуток. Він думав, що більш престижні кав'ярні розкручуються довше. У випадку Дениса, фінанси якого спочатку не те що співали романси, а, навіть, тихенько поскуливали, це було схоже на диво.
Денис, незважаючи на сумніви всіх, кого знав і з ким спілкувався, почав заробляти. За його словами, майже весь невеликий прибуток вкладався в оновлення та покращення, включаючи деякі вишукані сорти зерен для справжніх цінителів. Кількість постійних клієнтів незмінно зростала, а, оскільки в більшості це були освічені люди, які знали толк не тільки в каві, Денису допомагали, радили і головне - його заклад рекомендували.
Кавомани дивувалися, як цьому вікінгу (так люблячи називали здоровенного рудобородого власника) вдається залишатися на плаву, незважаючи на всілякі кризи.
Невже секрет крився виключно у працьовитості та ставленні до справи?
Денис працював майже без заміни, лише зрідка дозволяючи собі спізнюватися чи брати вихідний. Звичайно, намагався знайти підміну, тільки хоч би хто вийшов замість нього, друзі-клієнти завжди мотали головою: «Не те». Так здавалося і Андрію, тому він спокійно проходив повз, коли заглядав у кав'ярню і бачив, що Дениса не було.
* * *
Зазвичай шлях Андрія на роботу пролягав Новим ринком, через «чорний хід». Лише іноді, сильно поспішаючи, він обходив браму стороною, щоб не затримуватися у товариського баристи. Подібно до затятого рибалки, Денис закидав невидиму сітку, і все – можна було забути не лише про прагнення вчасно потрапити на роботу, а й про бажання взагалі кудись йти.
Якось Андрій пожартував про цю надзвичайну здатність друга притягувати людей. Згодом жарт повторювався частіше, він чув подібні висловлювання і від інших відвідувачів. Думка про містичний магнетизм переставала виглядати смішною і дедалі більше зміцнювалася у його свідомості.
* * *
Андрій йшов на роботу звичним маршрутом і наближався до кав'ярні, коли почалися дива. Занурившись у творчий стан і обмірковуючи чергову історію, він несподівано впіймав себе зовсім на інших думках. У голові ніби клацнув якийсь тумблер, увімкнувши дежавю і змусивши його здивовано застигнути на місці.
«Стоп-стоп-стоп! - Сказав він собі. – Здається, це не вперше відбувається…»
Андрій рушив далі, обдумуючи загадкове явище.
З одного боку, в самому дежавю нічого незвичайного не було: кілька років він ходив одним і тим самим маршрутом – можливо, мозок запам'ятав картинку.
Але був і інший бік – щось упущене, і намацати ниточку, що веде до невидимого тумблера, не вдавалося.
У передчутті улюбленого напою Андрій підійшов до гостинно відчинених дверей і звично помахав другові. Кав'ярня була заповнена, тож Денис лише кивнув у відповідь.
Якщо було людно, Андрій чекав на замовлення за столиком на вулиці. Сьогодні чекати зовсім не хотілося, і він ненароком відзначив легкість, з якою пішов далі. Виявляється, зовсім не обов'язково зранку застрягати у кав'ярні.
Після роботи заскочити теж не вдалося – довелося йти іншим маршрутом.
Наступного ранку Андрія знову застав зненацька перемикач, який змінив перебіг думок.
Йому не вірилося у те, що відбувається. Ну, не приймав мозок такого!
Вирішено було повторити експеримент.
Два тижні Андрій перевіряв власний здогад і все більше переконувався у неможливому: щось м'яко підштовхувало його до кав'ярні.
За квартал до місця включення тумблера невидимий туман повільно огортав його розум. Присутність цього туману відчувалася лише одному: він витісняв інші думки. А на ринку спрацьовував сам перемикач. І чим ближче Андрій підходив до чорної брами, тим виразніше відчував бажання зайти до Дениса. Не просто привітатись, а посидіти, поговорити…